Розділ 7

Марк і Лок миттєво обернулися.

Перед нами стояв Найджел. Я видихнула з полегшенням, а за мить помітила, як з-за його спини з цікавістю визирнули дві адептки. Як вони там помістилися — лишалося загадкою. Очевидно, Найджел влаштував цю сцену спеціально, щоб справити на них враження. Та байдуже, зараз мені головне було вирватися з рук Марка і знову відчути рідну землю. Ще трішки — і ліана, що росла неподалік, відгукнеться на мій заклик і зв’яже цих двох.

— Йди звідси, Брайне, — фиркнув Марк, не випускаючи мого ліктя. — Тобі й без нас розваг вистачить.

Лок обдарував Найджела таким лютим поглядом, що дівчата за його спиною тихо зойкнули. Проте Найджел лише безтурботно знизав плечима.

— Можливо, мені мало, — він засміявся і підмигнув мені. — Де двоє, там і троє. Чи ви теж хочете приєднатися до нашої вечірки?

Марк і Лок перезирнулися, скривившись від огиди. Лок зробив крок уперед. Я не знала, чи дозволено використовувати магію на території академії. Правил нам ще не пояснили, але Лок не збирався чекати дозволу. Він різко змахнув рукою, кинувши в Найджела стиснутий вихор повітря.

Найджел блискавично відскочив. З його долонь вирвався потужний струмінь води. Лок встиг пригнутися, і магія лише зачепила його волосся, розсипавши навколо фонтан бризок. Дівчата, зрозумівши, що стає гаряче, одна за одною дременули назад до академії.

— Дві стихії переоцінені, — зі сміхом вигукнув Лок, готуючись до нової атаки.

Найджел не дав йому договорити. Він розлив воду під ногами суперника, миттєво перетворивши її на тонку крижану кірку, що огорнула щиколотки Лока.

— І це все, на що ти здатен? — процідив той з ноткою глузування, намагаючись звільнити ноги.

Найджел широко всміхнувся і, недбало поправивши комір своєї сірої форми, відповів:

— Це лише безкоштовний майстер-клас. Наступного разу навчу тебе не лише в калюжах стояти.

З-під бруківки почало пробиватися міцне коріння, яке вмить обплутало ноги Лока і підіймалося вище.

— Та що б тебе! — Марк різко відпустив мої плечі й кинувся до друга, намагаючись витягнути його з пастки.

Нарешті!

Хоч магія поверталася повільно, наче неохоче, це не завадило мені дотягнутися думками до плюща на стіні. Ліани слухняно метнулися вниз, обвиваючи Марка. Він миттєво відкинув артефакт пригнічення сили і той полетів кудись убік.

Хоча вода Найджела ще не випарувалася, мої ліани і коріння Найджела під дією жару Марка почало перетворюватися на обвуглені дрова, тріскаючись із сухим звуком.

— Лайно! — вигукнув Найджел і в один стрибок опинився біля мене.

Марк із палаючими руками розвернувся до нас. Його очі світилися люттю.

— Ти захищаєш її, Брайне? — він презирливо фиркнув. — Чи просто намагаєшся затягнути в ліжко чергову адептку?

Я інстинктивно вчепилася в руку Найджела. Він не повертався до мене, завмерши в бойовій стійці.

— Ви взагалі-то зіпсували мені побачення, — буркнув він, намагаючись вивільнити лікоть, але я стиснула лише сильніше. — То ж я можу зробити з вами те саме. 

Що я могла протиставити вогню? Марк був майстром: він миттю спопеляв усе, що я вирощувала і кидала в нього.

— То давай домовимося, — Марк стиснув щелепи. — Ти віддаєш нам дівчину, а ми забуваємо про все, що тут сталося. Або ж ми все тут знищимо. 

Вони не підходили ближче, звертаючись лише до Найджела, наче мене тут і не було.

— А ми ж цього не хочемо?! — Найджел знову спробував позбутися моєї хватки, і цього разу йому вдалося.

Попри крижаний страх, я забрала руку. Серце калатало десь у горлі, але я не збиралася показувати слабкість. Найджел не впорається з цими двома одночасно — це знала я, і це знав він.

Але й адепти не поспішали нападати. І саме це вселяло надію. Вони вважають Найджела сильним супротивником, або ж тим через кого не хочуть вилетіти з академії. 

— Обіцяємо, — кивнув Марк, дивлячись на Лока, який був увесь мокрий і в закривавлених подряпинах від коріння.

— Тоді забирайте, — Найджел спокійно ступив крок убік, звільняючи їм шлях до мене.

Я підняла на нього очі, не вірячи своїм вухам. Врятував, щоб потім віддати? Але я так просто не здамся. Я вже підняла руки, змушуючи плющ знову рвонути вперед, прямо під ноги ворогам. Вони з гуркотом повалилися на бруківку.

І тут Найджел зробив те, чого я зовсім не очікувала. Щойно Марк і Лок спробували підвестися, він викинув уперед руки, створюючи величезні водяні сфери, які накрили їхні голови, позбавляючи можливості дихати й концентрувати вогонь.

— Який у нас план? — швидко запитав він, поки я лише приголомшено кліпала очима. — Давай швидше, я довго цю штуку не втримаю, вони зараз почнуть випаровувати воду зсередини!

— Треба покликати когось із викладачів! — запропонувала я перше, що спало на думку.

Найджел роздратовано зітхнув, а тоді різко схопив мене за руку й потягнув за собою.

— Немає часу на сумнівну допомогу. 

Ми бігли садами, не розбираючи дороги. Гілки хльостали по обличчю, а зелена спідниця, яка здавалося важкою, плуталася в ногах, заважаючи кожному кроку. Найджел тягнув мене то вправо, то вліво, намагаючись збити переслідувачів зі сліду.

— Сюди! Ні, туди! — важко дихав він.

Позаду почувся лютий крик Марка, а потім тріск зламаних кущів. Вони були близько. Дуже близько.

— Стояти! Ви за це заплатите! — ревів Марк, і я відчула, як повітря позаду нас нагрілося — він випускав вогонь просто в повітря від люті.

Раптом серед густих заростей ми наткнулися на низьку кам’яну стіну, в якій виднілися старі, майже непомітні двері. Вони були настільки щільно обвиті плющем, що здавалися частиною живоплоту. Не роздумуючи ні секунди, Найджел штовхнув важке дерево, і ми буквально ввалилися всередину.

Я впала на коліна, але миттю розвернулася до входу. Через щілини в старому дереві проникало яскраве денне світло, розрізаючи напівтемряву приміщення золотими смугами. В них танцювали порошинки, і я на мить побачила високу стелю та обриси Найджела поруч.