Розділ 3

Девіан. 

— Якщо всі таємні ходи в палаці замуровані, зосередимося на охороні, — я сидів за столом, розмовляючи з командиром варти, Грегом.

— Слухаюсь, Ваша Величність, — кивнув він.

Грег був похмурішим, ніж завжди. Легке срібло сивини у темному волоссі різко контрастувало з його молодістю. В кожному його жесті відчувалася вивіреність досвідченого воїна, який не терпить зайвих дій. Саме тому він — моя права рука.

— Я б радила посилити охорону королеви, — втрутилася ще одна моя довірена особа, Гріма Пен.

Попри поважний вік, вона залишалася грізним воїном, чия сила не згасла з роками. Колись Гріма бездоганно берегла королівську скарбницю — про її таємне розташування знали лише ми двоє. Зараз, у часи моєї повної зневіри в людях, вона була єдиною, кому я довіряв без вагань.

— Вона молода й вразлива, на неї легко вплинути, — не вгамовувалася Гріма. — Можливо, вона вже при надії. Я б радила не відправляти її до академії, а натомість пильнувати за її здоров’ям.

Ось ще одна причина, чому я тримав Гріму подалі, біля скарбниці. Вона вічно пхала ніс не у свої справи.

— Королева має право сама обирати свою долю, — огризнувся я, аби лише не згадувати про «непорочне зачаття» своєї дружини та істину причину чому я відіслав її. 

— Відколи це вас почало хвилювати, чого хоче жінка? — Гріма аж поперхнулася від подиву.

Грег мовчки спостерігав за цією сценою, не вставляючи ні слова.

«Відтоді, як її видали заміж за чоловіка, що вбив дівчину і забрав душу, задля власних потреб, — подумав я. — Відтоді, як цей чоловік почав її ігнорувати. Відтоді, як я бачу в її очах лише жах. І відтоді, як мені є користь її перебування там».

Кайя дізналася лише дещицю моїх таємниць, а вже тремтіла від моєї присутності.

— Ви тримаєте владу залізною рукою, тож зміна рішення лише додасть вам страху в очах підданих, — Гріма глянула прямо у вічі. — Королева ще занадто юна, щоб розрізнити отруту в солодких промовах. Ви справді ставите на її «любов»? Кохання — це слабкість, яку неможливо приховати, і перший крок до поразки. Не смішіть мене, Ваше Величносте.

— Ти натякаєш, що якщо я не можу дати їй любові, то краще залякати її? — я аж розсміявся. План був непоганий. І спрацьовував він майже завжди.

Але Кайя… Вона була такою ніжною, такою вразливою для цього світу. Ці її карі очі, що дивляться прямо в душу. Поруч із нею я почувався справжнім монстром. Мені навіть подобалося це відчуття — доти, доки я не збагнув одну річ. Спочатку, під час відбору наречених, у її погляді квітло кохання. Тепер же, коли вона пізнала мене ближче, там панує лише жах.

Я знаю: від страху до презирства лише один крок. Скільки ще вона зможе ковтати цей біль, перш ніж її очі стануть порожніми?

— У вас, чоловіків, методи прості, як сокира: або затягнути в ліжко, або замкнути під замок, — фиркнула Гріма. — Ваша Величносте, я лише натякаю на пильність. Якщо ваше милосердя настільки розбуялося, що ви відправили дівчину світ за очі, то подбайте, щоб не повернутися з рогами. В тихому болоті чорти не просто водяться — вони там вишколені.

— Стримуй язик, коли йдеться про королеву, — мій голос став небезпечно тихим.

Думка про те, що Кайя може належати комусь іншому, обпікала зсередини, наче рідкий метал. Особливо зараз, коли через ту кляту посвяту богів я власноруч виставив коханку за поріг. Тепер будь-яка інша жінка викликала в мене лише нудоту. І хоча наша перша ніч за всіма законами належала Кайї, я... я не зміг. Точніше, намагався провести її з іншою, але магія богів тримала мене за горло.

В день весілля Кайя дивилася на мене, як на ката. Певен, добрі люди вже нашептали їй, що я зробив з Ейвою на відборі. Як позбавив її життя у світі без магії, щоб вирвати душу і перетягнути в наш світ. Тепер цей гріх стояв між нами.

Хіба можна взяти силою ту, що бачить у тобі лише вбивцю і монстра?

— Для вас вона королева, а для ворогів — слабка ланка, — Гріма підвелася, впершись руками в стіл. — Ви наблизили мене до себе, бо я єдина, хто не боїться казати правду у ваше розгніване обличчя. Ваш попередник знав: мій погляд — це тверезий розрахунок, а не палацові реверанси. Не чекайте від мене солодких промов, Ваша Величносте.

Я відмахнувся. Саме це мені й було потрібно — люди, здатні говорити правду. Якою б болючою вона не була.

— Грегу, твоя дружина раніше спілкувалася з Кайєю. Вони могли б разом навчатися в академії, — почав я, шукаючи вихід.

— Ванда зараз при надії, — Грег одним реченням відрізав усі сподівання.

На моєму столі раптом спалахнув артефакт, що відстежував переміщення через телепорти. Відтоді, як король Азурета почав забавлятися з однією з моїх наречених прямо під час відбору, я облаштував увесь замок засобами стеження.

— Хтось щойно скористався телепортом, — промовив я, відчуваючи, як тривога входить у кімнату разом із тьмяним магічним світлом від артефакту.

Грег вийшов у коридор і за мить повернувся, тримаючи за рукав переляканого охоронця. Це виглядало навіть комічно. Один кремезний чоловік тримає іншого за рукав. 

— Пробачте, Ваша Величність, пробачте мені! — засипав охоронець благаннями.

— За що? — я здивовано звів брови.

— Ви наказали нікому вас не турбувати... До вас приходила королева. Вона просила передати, що негайно вирушає до академії.

— Телепень! — я з розмаху вгатив кулаком по столу.

— Ви попереджали минулого разу... — затинаючись, почав виправдовуватися вартовий. — Тоді, у ніч вашого весілля, ви наказали нікого не впускати, а особливо — дружину. Я подумав, що наказ діє й зараз...

Грег і Гріма перезирнулися. Їм не потрібні були пояснення — вони все зрозуміли миттєво.

— Геть його звідси! — гаркнув я. — Виведіть його з палацу!

Охоронець не зронив більше ні слова. Грег швидко виштовхав його за двері, кинувши на мене короткий погляд. Чорт, що це було? Осуд? Та пішов він до біса!

— Ваша Величносте... — почала було Гріма, але я різко махнув рукою, змушуючи її замовкнути.