22

Твоя причина

Рейна сиділа на низькому табуреті біля вікна і дивилася на засніжену вулицю. Таск мовчки промивав ще подряпані руки. Еліас лежав на ліжку, закутаний у дві ковдри, люб'язно надані господинею заїжджого двору. Рейна тягла його до міських стін, де й зустріла своїх фамільярів. Зараз же Тера та Йору сиділи біля входу в кімнату, Тіл і Лелія оглядали околиці, Дагон зник. Лей бігти з ними відмовилася, адже варто було їй покинути печеру, в якій її захищали кристали, і вона знову буде підвладна Алену.

Таск, який прийшов до тями і зрозумів, що Рейна все одно вчинила по-своєму, був в ярості. Він готував полум'яну промову, сповнену обурення, але побачивши дівчину, просто допоміг їй дійти до заїжджого двору, забравши Еліаса на свої плечі. Господиня готелю була жінкою середнього віку, з добрим, розуміючим поглядом. У неї часто гостювали не зовсім звичайні гості, тому роки роботи в містечку навчили її не ставити зайвих питань. Так вона і вчинила, побачивши на порозі дивну трійцю. Фамільярів вона пропустила без особливих суперечок, хоч і тонко натякнула, що інших постояльців могутні звірі можуть налякати.

У кімнаті Таск відразу обробив рани Еліаса і взявся за подряпані руки Рейни. Він також звернув увагу, що волосся її було розпатлане, а шпилька, яка його утримувала, зникла. Швидше за все, випала десь дорогою. Або ж, їй допомогли випасти. Не зрозуміло чому, але Таск відчував, що до її волосся хтось торкався. Рейна раз у раз намагалася почати розмову, але слова застрягли в горлі. Нарешті вона вирішила порушити тишу.

- Коли ти так мовчиш, стає навіть ніяково, - винувато посміхнулася вона, але відповіді не було.

Таск продовжував протирати подряпини, намагаючись навіть не перетинатися з нею поглядами.

- Лей відмовилася йти, так?

І знову тиша. Біля дверей Тера щось тихо прошепотіла Йору, той похитав головою. Але обидва фамільяри відчували ту саму незручність, яку зазвичай відчувають свідки сварки між двома. Рейна почувала себе винною. Їй усе здавалося, що вона має щось сказати. Вона не вважала, що вчинила неправильно, але з якоїсь незрозумілої їй причини почуття провини спалювало зсередини. Вона розуміла, що вчинила правильно. Сприган би її не відпустив, а діяти треба було швидко. І взагалі, вона сильний ткач, природжений боєць і останні п'ять років займалася тим, що запобігала палацовим переворотам і бунтам. Вона вбивала, чого таїти! Вона могла впоратися із цим завданням. Вона заклинальниця фамільярів. Одна з найсильніших. То чому їй зараз так не по собі від його погляду, який проходить крізь неї?

- Послухай, Таску, - почала вона, - пробач, адже я хотіла просто ...

- Заткнися! – обірвав її сприган.

Голос його був настільки різкий, що дівчина здригнулася.

- Якщо почнеш вибачатися, я відчую себе ще більш жалюгідним, - тихіше сказав він, - якщо ти так вчинила, тому що вважала це правильним, ти не повинна вибачатися, і я маю це прийняти. Але якщо ж ти зробила це тому, що вважала мене ненадійним напарником, бо вирішила, що я слабкий і не впораюся з цим, що гальмуватиму тебе… тоді краще б тобі замовкнути зараз і не принижувати мене ще більше.

- Таск, все не так, ти ... - Рейна потяглася до нього, але він відштовхнув її руку.

- Я винайняв дві кімнати. Ти можеш піти відпочити в сусідній, а я буду з Еліасом, - сухо сказав він.

- Але…

- Рейно, прошу, йди геть.

***

Коли дівчина та її фамільяри покинули кімнату, Таск опустився на табурет і дивився у вікно. Падав сніг. Нехай зима вже котилася до свого завершення, але холод не збирався так просто відступати. Хлопець думав. З дитинства йому в голову вселяли віру в те, що його завдання – захищати Лейлу. І для цього кожен його день був наповнений тренуваннями. Його тренування рукопашного бою почалися тільки він навчився бігати. У 6 років він уперше взяв до рук зброю. Старий добре попрацював над його вихованням, як охоронця.

Таск ніколи не належав до Будинку Вогнекрилих по-справжньому. Старійшина Будинку знайшов його немовлям на порозі одного з сімейних храмів того дня, коли народилася маленька пані. Старий вважав, що це знак. Тому назвав малюка Таском і своїм онуком. У Будинку Вогнекрилих ця ідея не дуже віталася, але ніхто не наважувався протистояти старійшині. І так, почалося нове життя Таска з будинку Повного місяця, будинку сиріт, кровно хранителя юної пані Лейли.

Старий, всупереч віку, особисто займався вихованням та тренуваннями охоронця. Навіть коли Таску і Лейлі довелося покинути Шайлон, старійшина вирушив з ними, як опікун. Щодня він займався з Таском у рукопашному бою, відточував навички володіння зброєю. Ще до того, як Таск визначився, що хоче і битися за допомогою чакр, він навчив його стрільбі з лука, метанню кинджалів. Таск із дитинства знав, що від того, наскільки він сильний, залежить безпека його пані. І нехай вони були з Лейлою дуже близькі і дружні, дещо не лягало в його голові. А саме – Рейна Коє.

Це дівчисько відрізнялося від Лейли. Вона була такою ж маленькою, тендітною і безпорадною. Вона виглядала такою слабкою. Але, коли вона падала, подряпавши коліна і долоні, вона не заливалася сльозами, як Лейла. Вона підводилася і намагалася стримати плач, як тільки могла. Вона ніколи не вередувала через вбрання, навіть навпаки, саботувала будь-які спроби натягнути на неї сукню. Таск розумів, що це дівчисько. Але не розумів, чому вона так намагається поводитися як хлопчик. Рейна часто лазила по деревах, ховалась у колючих чагарниках, аби тільки поспостерігати за тим, як старий тренує Таска. А коли їм виповнилося по десять років, вона взагалі заявила, що хоче тренуватися разом з ним. Мати була в шоці, батько довго реготав, Лейла вичитувала Рейну за те, що юним леді не личить тримати зброю. А дід Коє і старий Вогнекрилий вирішили, що це не така вже й погана ідея. По-перше, Рейна має вміти постояти за себе. По-друге, старий уже не міг боротися з Таском у півсили, від таких тренувань не було толку. Але і на повну силу він тренувати його не міг, це могло покалічити хлопця. Тому, навчати Рейну було чудовим задумом.