Лекція перша

Ласкаво просимо до Королівської академії Лоу-Фа

Розділ 1
Старий ректор

– Ви розумієте, що це скандал? Щоб спадкоємиця правлячого будинку посміла!..

– Я вважаю, юна пані має право вирішувати!

– Ми вже дозволили вирішувати одній юній пані! Чим все закінчилося, панове? Я категорично проти!

- А я вважаю, що дозволити їй навчатися в академії – це чудова ідея!

- О, небеса! Та хай би вчилася! Але не на Факультеті опівночі! У нашій історії вже є подібна пляма! Ми досі її відтерти не можемо від репутації правлячої гілки Шайлон!

- Пані поїде! Хочете ви того, чи ні!

- Це небезпечно! Як ви плануєте захищати пані від сил опозиції?

- Ми вирішимо це питання.

- І як же?

- У неї буде чудовий охоронець!

- Хлопчик? Смієтеся?

- Я говорю не тільки про хлопця.

- Ох, ну поставте до відома ж нас усіх! Хто захистить їх обох у разі нападу?

- Заклинальниця з Фарлезу.

- Дурня! У житті ця свавільна особа не погодиться на це!

- Тоді ми маємо зробити так, щоб у неї не залишилося вибору, панове.

***

- З сьогоднішнього дня ви зараховані до королівської академії Лоу-Фа. І, маю вам сказати, на вас чекає блискуче майбутнє, якщо ви не зганьбитеся на першому ж курсі. Не думайте, що тільки склавши вступний іспит, ви можете розслабитися. Ні, ні, попереду у вас багато роботи. Хтось із вас стане придворною чарівницею, хтось радником короля або королівським лікарем, на когось чекає шлях бойового ткача. Так чи інакше, свій шлях ви почнете тут!

Пані Сей продовжує свою полум'яну промову для першокурсників. Щороку вона одна й та сама, ні слова більше, ні слова менше. Вона стоїть за високою трибуною на невеличкому табуреті. Його підставляють спеціально для неї, адже зріст пані Сей ледве сягає півтора метра. Пам'ятається, якось на другому курсі Рейна та Іф сховали цю саму табуретку, чим мало не довели комендантку до нервового зриву. А ось народ знатно повеселили. Щоправда, від діда їм тоді дісталося також знатно. Хоча, через п'ять років він зізнався, що теж добряче посміявся, спостерігаючи, як грізна комендантка Лотта Сей підстрибує за трибуною, щоб хоч якось позначити свою присутність.

Величезний двір академії Лоу-Фа був переповнений людьми. У перших рядах стояли першокурсники з усіх факультетів, за ними другий, третій і четвертий курси. З боків стояла жменька магістрів. Ну і звичайно ж, позаду студентів юрмилися горді батьки. Вступити до королівської академії – це вам не горіхи клацати. Щороку на кожен факультет могли вступити лише 50 осіб, що в загальних масштабах бажаючих було дуже мізерно. Усього 10 студентів з усієї академії могли претендувати на королівську стипендію, і всього 5 – на «королівський посох», найвищу нагороду за закінчення академії.

На майданчику, що знаходиться трьома щаблями вище головного двору, стоїть та сама злощасна трибуна, а позаду неї – у дві шеренги вишикувалися викладачі. Попереду – ректор і старший педагогічний склад у розкішних червоних мантіях, на яких мерехтливими нитками вишитий знак королівської академії. Позаду – молоді вчителі та лаборанти, на них фіолетові мантії. Є тут і постать у чорній мантії. Вона стоїть осторонь, нахабно порушую всю педагогічну геометрію. Як завжди, у своєму репертуарі.

За сотню років свого існування королівська академія збирала у своїх стінах найрізноманітніших студентів та викладачів. Тут можна було зустріти представників усіх чотирьох рас королівства! Рід стародавніх, так у королівстві Фарлез називали людей. Тут же були ойо, раса звіроподібних. Приймали на навчання тут і кафо, дітей Піднебесної, расу крилатих. Найрідше тут можна було побачити сприганів. Представник цієї раси був у педагогічному складі. Та здебільшого – академія проповідувала повагу рас один до одного. І це було дуже доречно, враховуючи, які раніше були міжусобиці між расами на континенті. Ну що ж…

Нарешті Лотта Сей замовкає. Починаються невпевнені оплески, хвиля яких швидко стихає, коли до трибуни підходить ректор. Йому щонайменше років сто, точно цього тут ніхто не знає. Але він високий, видається досить міцним для своїх років. Його сиве волосся, довге аж до пояса, сплетене в дві грубі і недбалі коси і перев'язане чорними шкіряними шнурами, а коротка, але густа борода акуратно зачесана і пригладжена. Його мантія відрізняється від мантії старшого педагогічного складу. На червоному шовковому полотні можна було побачити чорні із золотом візерунки, і вона була довша за мантію викладачів. Теодор Коє окидає своїм владним поглядом усіх присутніх.

– Я вітаю кожного студента у новому навчальному році. Я радий бачити тут кожного. Всім тим, хто повернувся з літніх канікул і тим, хто вперше переступив поріг академії, я хочу сказати – ласкаво просимо до Королівської академії Лоу-Фа!

Ось тут оплески були дуже впевненими і гучними. Ректора шанують. Він на цій посаді майже 50 років і за час його ректорства, академія перетворилася на найелітніший навчальний заклад континенту. Витримавши паузу, він продовжив.