Академічний борг почуттів

Глава 8

— У-у-у, сьомий шот явно був зайвий, — застогнав Максим на всю аудиторію. Він прийшов останній, у кепці, з окулярами на обличчі. Дивно, що взагалі з’явився в універі.

— Він вчора до якоїсь старшокурсниці підкотити хотів, — пошепки розказувала Люсьєн всі подробиці вчорашнього вечора, її вже, схоже, нова подруга Марія. — Однак, її хлопець його прямо там і вирубив. Але, щоб не втрачати авторитет перед вами, він всім каже, що перепив. 

— А що, багато наших пішли відразу, чи що? Я думала, ви всі разом там залишились, — Люсьєн стукала ковпачком ручки об обкладинку свого нового, чистенького блокноту, який купила виключно для організаційних питань. 

— Та ні, — махнула рукою Марія. — Нас в той момент лише троє залишилося. Всі інші порозбігались хто куди. Ти взагалі так швидко пішла, що я й не спам’ятала. Куди втекла хоч?

— Та, з’явилися деякі справи, — неоднозначно відповіла дівчина. Вона не хотіла ділитися особистим з людьми, яких знала всього нічого. Люсьєн взагалі важко зближалася з чужими.

Марія не допитувалася про причини ранньої втечі з чудової, за її словами, вечірки, лише тому, що в аудиторію зайшов викладач, перепрошуючи за запізнення у перший навчальний день. 

Це був чоловік немолодий, але дуже жвавий. Він тієї когорти людей, які усіляко намагалися показати, що вони на одній хвилі з молоддю. Саме тому він, майже усе заняття присвятив розпитуванню того, де і як новоспечені студенти святкували початок навчального року. Та згадував про те, як зі своїми студентами минулого року святкували посвяту. 

Нічого цікавого за лекцію Люсьєн не почула, тому могла чесно та без докорів сумління зануритися у власні думки. Так, ніби вона не робила цього з того моменту, як тільки Макаренко привіз її під гуртожиток. 

Дівчина згадувала їхню вчорашню розмову, його поведінку, це ненав’язливе ставлення та те, що він дав їй можливість відсторонитися. Все було так, наче вона знову повернулася на два роки назад. 

Макаренко по відношенню до неї ніби не змінився і це збивало з пантелику. Якщо все було так, як він і розповідав, то дівчину дійсно дивувало те, що Богдан з нею взагалі розмовляв, а не послав всім відомим маршрутом, або не удав, наче вони не знайомі. 

Насправді, перший день не мав бути важкий у плані навчання. Їм було призначено всього-на всього дві пари, одну з яких дівчина вже відсиділа. Наступну вони мали провести у іншій аудиторії, яку ще треба було знайти, адже у розкладі був зазначений лише номер, було б добре, якби їм, новачкам, ще робили приписку про те, яке це крило та поверх, але, як то кажуть: мріяти ніхто не забороняє.

Коридорами всюди рухалися групки людей. Цей натовп мало чим відрізнявся від учорашнього. Ну, можливо, лише структурованістю. Здавалося, що всі тут знали куди їм треба йти, і тільки першокурсники були наче загублені діти. 

— Гей, втікачко, — прозвучало над головою у Люсьєн знайомий голос. Не Макаренка, на щастя, всього лише тієї дівчини, яка вчора так легко провела її з собою через натовп. — Привіт.

Її привітна та широка посмішка, розтягнулася майже до вух, а ямочки додавали миловидності. 

— О, привіт, — обернувшись, промовила Люсьєн махаючи дівчині своїм телефоном. — Оце так зустріч. 

Така велика будівля, а вони зустрілися майже відразу. Люсьєн вже й думати про неї забула, як дівчина опинилася прямоу неї за спиною.

— Ну, що ви, як перший день? Ще немає бажання втекти? — Марія, яка стояла поруч з Люсьєн, засміялася на цей жарт.

— Та яке? Нам для того, щоб звідси втекти, для початку треба навчитися тут орієнтуватися. А поки це виходить, ну, дуже погано?

Софія глянула на Люсьєн, яка тільки кивнула на слова своєї одногрупниці. У дівчини склалося враження, що Софія хотіла з нею поговорити, просто не очікувала, що з ними буде хтось іще. Бо, інакше, як пояснити, що вона продовжувала очікувати від неї бодай якихось слів? Чи то, може їй просто так здалося?

— Не можете знайти потрібну аудиторію? — дівчата кивнули. — Кажіть, яку треба, а я вже скажу де вона. 

— 476Б.

Марія не соромилася, й швидко протараторила номер аудиторії, поки Люсьєн терпеливо стояла мовчки. 

— А, так — це третя аудиторія на 2 поверсі, ви йдіть туди, — Софія рукою вказала, на ліві сходи, ті, якими вони піднімалися сюди, — як тільки зайдете на другий поверх, повернете направо, і там треті двері. 

— О, ти наша рятівниця, — ледь не підстрибнула на місці дівчина, тут же хапаючи Люсьєн за руку, та вже збиралася потягнути її за собою, але Софія, яка з легкою посмішкою спостерігала за чужою радістю, пристопорила її. 

— Я би хотіла з Люсьєн поговорити, ти ж не проти? — Марія з розумінням кивнула та помахала одногрупниці рукою, а сама Люсьєн поправила свій рюкзак, який те й діло сповзав з плеча на лікоть. — Я взагалі-то тебе питала, чи ти не проти, щоб ми поговорили, але твоя подружка все сприйняла на свій рахунок. 

— Так, схоже, що вона екстраверт, саме тому так відреагувала. 

— Слухай, ти видихни, — підняла руки догори Софія, наче її у чому звинувачували і вона повинна була довести свою непричетність. — Бо у мене таке відчуття, наче ти боїшся, що я тебе поб’ю. 

Ні, Люсьєн цього точно не боялася, ця дівчина навряд чи схожа на запеклу забіяку, та й вони не настільки знайомі, щоб можна було подумати, що вона вже могла десь перейти їй дорогу. Тому ні, таке порівняння точно було недоречним. Але їй було дивно, що незнайома їй дівчина хотіла про щось з нею поговорити.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше