РОЗДІЛ 5: АБСОЛЮТНИЙ НУЛЬ

ДІТЕР (Запис у щоденнику):

«Двері... вони прогинаються. Але Ларс більше не б’ється в них головою. Він... він шкрябається. Нігтями. Шар цієї чорної паморозі на стінах... він став завтовшки з долоню. Лампи гаснуть. Генератор унизу вмирає. Я відчуваю, як тепло покидає моє тіло з кожним видихом. Тут, у мед відсіку, на столі... я знайшов звіти німецьких лікарів. Об’єкт 74... Проєкт «Хтоніус»... Це не вірус і не істота. Це... розумний холод. Жива порожнеча, яка спала під льодовиком. Німці намагалися використати її як нескінченне джерело енергії для заморожування, але... порожнечу не можна приручити. Вона поглинає саме життя, перетворюючи тканини на чорне гниле мастило...»

ДІТЕР:

- Засув... засув на дверях... він змерз. Метал лопнув від холоду. Вони... вони відчиняються.

ДІТЕР:

- Ларсе?.. Будь ласка... Не треба... Мені холодно... Мені так хо...

ОПОВІДАЧ:

«Рятувальна експедиція прибула на дослідницьку станцію «Айсвальд-7» лише через три роки після завершення шторму. Гермо двері були заблоковані, і інженерам довелося випалювати їх гідравлічними різаками. Всередині бази панував абсолютний нуль. Жодних слідів Дітера чи Ларса знайти так і не вдалося. Тільки на підлозі напівзруйнованого медичного відсіку, посеред калюжі застиглого, маслянистого чорного дьогтю, лежав цей диктофон. Плівка всередині була вкрита тонким шаром паморозі. Керівництво заборонило передавати запис родичам. Об’єкт запечатали тоннами бетону. Але ночами... коли хуртовина б’є у вікна нашого штабу в Осло... мені здається, що радіоприймачі ловлять ту саму мертву частоту. І крізь перешкоди... хтось кличе мене на ім’я».