РОЗДІЛ 3: МЕРТВА ЧАСТОТА

ДІТЕР (Запис у щоденнику):

«Ми дісталися до радіорубки. Але тут... порожньо. Вірніше, прилади на місці, але все вкрите товстим шаром маслянистої, чорної кіптяви. На розподільчому щиті фарбою вибито маркування: Projekt: Chthonius. Tier-4. "Проєкт Хтоніус. Четвертий рівень". Я знайшов на столі німецький журнал реєстрації... Останній запис датований лютим сорок п'ятого. Там усього одна фраза, написана тремтячою рукою: "Воно не замерзає. Воно живиться холодом". Ларс намагається налаштувати передавач, але з динаміків іде тільки... цей звук...»

ДІТЕР:

- Вимкни це... Ларсе, благаю, вимкни радіоточку! Це не перешкоди! Це... хтось дихає просто в мікрофон на тому боці!

ЛАРС:

- Стули пельку, Дітере. Дивись на частоту. Приймач взагалі відключений від зовнішньої антени. Кабель обірваний ззовні, пам'ятаєш? Сигнал іде не з вулиці. Він іде по внутрішньому кабелю. З глибини. Із шахти під нами.

ДІТЕР:

- Яка ще шахта?! На кресленнях станції лише два поверхи!

ЛАРС:

- На кресленнях — так. А в реальності — дивись сюди.

ДІТЕР:

- Боже... ну й сморід... Ларсе, це повітря... воно тепле! Там, унизу, щось виділяє тепло! Лід не може так пахнути! Він тхне тухлим м'ясом!

ЛАРС:

- Шахта йде вертикально вниз, прямо в льодовик. Метрів на п'ятдесят. І стіни... вони не бетонні, Дітере. Німці прорубали шахту просто у вічній мерзлоті. Подивися на краї. Лід на стінах... він тане. І він чорний. Він стікає вниз, як дьоготь.

ДІТЕР:

- Воно знає моє ім'я! Ларсе, воно назвало мене на ім'я! Тікаємо, до біса цю станцію, плювати на шторм, ми змерзнемо в снігах, але тільки не тут!

ЛАРС:

- Заткнись і бери карабін! Назад дороги немає.