14.2

***

18 березня, 17.30

вул. Степова, передмістя

Віктор ненавидів новини. Можливо, тому, що зазвичай його бачення подій не збігалося з інтерпретацією журналістів. Або ж тому, що після загибелі Марини йому теж дісталося тридцять секунд «слави» на екрані.

Тоді видалася надто тиха весна. Ніяких катаклізмів і резонансних злочинів, політики поводилися напрочуд адекватно. Тому новина про бізнесмена, який «замовив» дружину, була ласим шматком для ЗМІ.

Щоправда, лише на кілька днів – Віктор не панькався і подав до суду за наклеп. Поліція довела, що аварія – звичайний нещасний випадок, пішли гарячі спростування, у нього спробували взяти інтерв’ю… Навіть нещирі вибачення прозвучали, однак неприязнь до новин міцно вкоренилась у свідомості й не збиралася так просто відступати.

Ось і зараз хотілося схопити молодого амбіційного репортера, який теревенив із території лікарні, і гарненько струснути. Пояснити йому, що заплакана жінка похилого віку на задньому плані й дівчина-студентка біля неї – не матеріал для заповнення ефіру, а залишки колись щасливої ​​родини. І що, відверто кажучи, їхнє горе нікого не цікавить.

Подумаєш, ще одна розбита доля… Чоловіки кидають дружин і дітей споконвіку. А цей, перестаркуватий герой-коханець районного масштабу, всього лише завів красуню-коханку. Йому за п’ятдесят, їй – двадцять чотири. Він закохався по вуха, вона обчистила його до нитки. І що, мужик розкаявся і повернувся до сім’ї? Ні, пішов мститися тим, хто, за його твердженням, звів їх із цією аферисткою. Якесь шлюбне агентство зі смішною назвою. Шарашкіна контора чи щось таке.

Слово «помста» можна трактувати по-різному. Віктор, наприклад, ту контору розтрощив би за допомогою поліції і суду. Ну а герой репортажу захотів кривдників спалити. Прорахувавсь, обгорів, помер у лікарні, незважаючи на позитивні прогнози лікарів… І кому зробив гірше? Тільки дружині й дочці, які залишилися без копійки і яким треба якось оплатити лікарняні рахунки і похорон.

Екран моргнув, ніби хтось потривожив антену. Віктор зі злістю перемкнув канал і потрапив на шлюбні ігри богомолів.

– Кому це цікаво, га? – Клацнув пультом ще кілька разів і, не знайшовши нічого задовільного, вимкнув телевізор.

Вставати зі зручного крісла не хотілося. Навіть йти до холодильника за пивом було лінь. Віктор прикрив очі, вирішивши подрімати хвилинку, і незабаром немов відчув на собі чийсь погляд.

«Чортова параноя!» – вилаявся беззвучно.

Зручніше витягнув ноги, приготувався захропіти…

Легкий дотик ніби вдарив струмом. Віктор схопився, замахнувся кулаком… І його майже паралізував зацікавлений погляд чорних очей. Так могла робити лише одна жінка в цьому світі. Особлива жінка.

– Жені? –- видихнув він, несміливо простягаючи до неї руку.

– Так, я прийшла поговорити про Женев’єв, – почув у відповідь.

Незнайомий голос боляче дряпнув серце. Не Жені… Однією надією менше.

– Скажи правду, людино. – Незнайомка, що ховалася під чорним плащем, підійшла ближче. – Як ти зумів перетворити мою доньку на вбивцю?

***

18 березня, 18.00

вул. Веселки

Сонце світило так яскраво, що сльозилися очі. Дув сильний вітер – на подив гарячий і сухий. За вікном зеленіло листя і цвіли троянди, далеко шумів прибій і чувся сміх.

«Я пробула в комі до літа?» – злякалась Віта. Та й звідки тут море? До найближчого узбережжя сотні кілометрів, причому там аж ніяк не тропіки.

Потім вона розгледіла на горизонті високі пальми і хлопця з дошкою для серфінгу.

«Фотошпалери!» – стало трішки спокійніше.

Отже, не лікарня і не Шаєнна. Віктор теж таким не захоплюється, іносвітців і голі стіни влаштовують…

Залишається один варіант.

– Наталя? – Віта підвелася на ліктях.

– Так, це її будинок.

Тін. Віта б не сплутала його ні з ким іншим. Може, тому, що тільки в його виконанні ненависне «для твого ж блага» звучало не як знущання або спроба контролювати її життя, а як незграбна, але щира турбота.

– За Віктора ти мені ще відповіси, – втім, Віта знала: це тільки слова. – Будь ласка, вимкни обігрівач! Так жарко, що дихати нічим.

– Не можу, – прозвучало винувато.

– Ой, та там нічого складного, – вдалося не видати подиву. – Дивись, на бічній панелі є кнопки. Тобі потрібно натиснути…

– Я не ідіот.

Віту накрила хвиля каяття. Звичайно ж, Тін у курсі, що таке земна техніка, – вони з Шарашкою користуються нею постійно.

– Наталя заборонила?

– Я не можу наблизитися до тебе ближче, ніж на три метри.

«Новина просто супер», – розчаровано подумала Віта, опускаючи ноги на підлогу.

З підігрівом, хто б сумнівався. Вона відчула себе котлетою в духовці і роздратовано висмикнула шнур обігрівача з розетки.