Глава 12.1. Виконуйте свої зобов'язання. Ну або не виконуйте

17 березня, 15.30

вул. Вишнева, передмістя

Розпатланий хлопчисько з побоюванням покосився на вікно, за яким готувала обід його мама, і шмигнув до паркану.

– Привіт, Романе, – почув знайомий голос. – Як справи? Медуза Горгоніївна зовсім домашкою завалила?

Хлопчик піднявся навшпиньки і побачив краєчок темного капюшона, що маячів над дошками.

– Сховайтесь! Якщо мама вас помітить – уб’є!

– Ха-ха! Вона зайнята, сюди точно не подивиться. Операція «Кобра» триває?

– Так, капітане! Доповідаю: дві точки перевірені, інформація не підтвердилась! І, це… Кишенькові гроші закінчилися… Місія під загрозою!

– Зрозумів, матросе. Поповнюю матеріальне забезпечення. З’явилася нова зачіпка. Готовий запам’ятати адресу?

– Так, капітане!

– Наш девіз?

– Правда понад усе! Але…

– Ти розумний хлопчина, Романе. Обіцяю, ми обов’язково знайдемо твого тата.

– Мама цього не хоче…

– Вище ніс, матросе! Ти досить дорослий, щоб самому вирішити, що правильно, а що – ні.

– Так, капітане!

Капюшон зник, швидкі кроки стихли за рогом, завурчав мотор автомобіля.

– Ромчику! Ходи-но їсти! – долинуло від будинку.

Роман насупився. Мама вічно заважає! Зараз треба думати не про їжу, а про завдання!

– Ромко!

Він попрямував до ґанку. Нічого, скоро вона зрозуміє, що він уже дорослий! Зовсім скоро!

***

17 березня, 16.30

вул. Лісова

Телефон дзинчав, поки Віта не відключила звук. Вона не хотіла ні з ким розмовляти. Спочатку Шарашка і його шаєннські заморочки! Але ворона втратила бажання бути відвертою.

– Я пам’ятаю, що лежала на дивані. – Віта постаралася впоратись із затерплими кінцівками і загальною слабкістю. – З вороною. Чому ж тепер ми в різних кінцях кімнати?

– Воліла б прокинутися в його обіймах, землянко?

Вона відчула, що червоніє.

– Розмірковую вголос. Сама я сюди не добралась, і Наталя мене не перенесла б. Отже, це зробив ти?

– Тобі справді є різниця?

Віта зуміла встати накарачки і одразу ж розповзлася на підлозі, ледь не збивши Шарашку.

– З особистого досвіду: почекай ще кілька годин, інакше толку не буде.

– Якщо ти міг тягнути з мене життєву силу, чому цього не зробив Тін? – Вона схопила птаха за лапу. – Що йому завадило? Ой!

Ворона вдарила її крилом і заскочила на підвіконня.

– Не спокушай долю, землянко. Я досить сильний, щоб перетворити тебе на шматок мертвечини.

– То чому не перетвориш? – Віта лизнула подряпаний палець. – Тобі не хочеться знову стати людиною?

Вона сама не розуміла, чому її настільки сильно переймало це питання. Як не крути, нариватися не варто. Щодо того, що Шаєнна існує, сумнівів не залишалось. Іносвітське походження Тіолейна і Шарашки теж доведений факт. Ворона, яка не ворона, реальна. Нерозумно грубіянити, коли ти не в змозі підвестися, проте щось змушувало продовжувати неприємний допит.

– Краще не провокуй мене. Повір на слово, я б охоче це зробив.

– І що ж тебе зупиняє? – Віта підтягла коліна, сяк-так випросталась і відчула себе майже людиною.

– У вашому світі складно позбутися трупа. Але якщо буде потреба, я впораюсь.

Точно, про настільки прозаїчні речі вона не замислювалася… З одного боку, це звучало розсудливо. З іншого – на її думку, Шарашка нахабно брехав.

– Впадеш і що-небудь собі зламаєш. – Птаха спостерігала за незграбними спробами встати. – Або впадеш на партнера і зламаєш що-небудь йому.

– Пропонуєш сидіти і нічого не робити, поки він там мучиться? – Віту помітно хитало, однак вона вперто намагалася наполягти на своєму.

– Наталя сказала: відлежиться.

Ну звичайно, Наталя експертка в будь-якій галузі. У кожній бочці затичка! Куди не поткнешся – всюди вона! Розумниця, красуня, запросто управляється і з державними структурами, і з прибульцями з іншого світу. Золото, а не людина!

Через погане самопочуття Віта була не в найкращому настрої. Відверто кажучи, вона сама від себе не очікувала такої злості на жінку, яка раз у раз допомагала Агентству викручуватися з важких ситуацій.

Можливо, зіграло роль зневажливе «відлежиться – видужає»? Віта подумала, що проблема саме в цьому. Навіть поранена бездомна тварина заслуговує на допомогу, а Тін мав гірший вигляд, ніж голодна дворняга. Віта не вважала себе експерткою в медицині, особливо в шаєннській, однак бачила: хлопцю зовсім зле.

– Йому потрібно до лікарні! – Трохи зусиль – і вдалося знову піднятись накарачки. – Чуєш? У вас же є і документи, і гроші! Треба викликати…