11.3

Віта спробувала встати…

Угу, як же! Вона знесилено притулилася до стіни і зловила на собі погляд темних блискучих очей.

– Що відбувається, га? – запитала, не сподіваючись на зрозумілу відповідь.

– Не хвилюйся, землянко, – несподівано розкрив дзьоба Шарашка. – Наталя помиляється. Я не зможу віддати тебе Шаєнні.

– Чому…

«…ти взагалі збирався відправити мене в чужий світ?!» – шкода, що таку довгу фразу вимовити не вийшло.

– Ти слабкіша за партнера, – з помітним жалем повідомив птах. – Шаєнні потрібна рівноцінна жертва. Тому розслабся – твоє життя не вирішить наших проблем.

На слові «твоє» мультяшний голосок здригнувся, і Віта поспішила вчепитись у момент, що насторожував.

– Якщо не моє, то чиє?

Ворона мовчала так довго, що Віта майже повірила: не скаже.

Але відповідь все ж пролунала.

– Когось на кшталт Зінаїди Лиски. Точніше, поки тільки Зінаїда Лиска здається мені підходящою кандидатурою.

– А докладніше?

Шарашка поважним кроком пройшовся по кімнаті, викликавши усмішку.

– Май на увазі, я не відпущу тебе, – заявив раптом.

Віта уявила, як птаха заступає їй шлях, і все-таки засміялась.

– Ти безнадійна, землянко. Скільки разів повторювати: те, що на вигляд я ворона, не робить мене вороною?

Вона згадала пробите вікно у власній кухні і здригнулась. Еге ж, така «пташка» клюне – миттю вріжеш дуба.

– У тебе є одна риса, погана з погляду еволюції, – продовжував Шарашка. – Завдяки законам цивілізації, вона не згубила тебе в ранньому дитинстві.

– Не перебільшуй, у цьому світі достатньо людей зі слабким здоров’ям, – відмахнулася Віта.

Він роздратовано дряпнув кігтями підлогу.

– У цьому світі дуже складно знайти людину, нездатну бажати зла. Як сказала б Наталя, у всіх є приховані комплекси. Але твої спрямовані виключно на тебе саму, а оточенню дістається лишень любов, повага і обожнювання.

– Особливо сильно я обожнюю Аглаю Іванівну, – пробурмотіла Віта. – І від Дмитра Анатолійовича в повному захваті.

– Хто це? Неважливо. Зізнайся чесно: якби у тебе з’явилася можливість їм помститися, що б ти зробила?

– Висловила б усе! – Віта не роздумувала.

– І побажала б здохнути?

– Е-е-е… Та ні…

– Захотіла б облити киплячою олією? Наслати прокляття? Заразити смертельним вірусом? Уявляла б, як вони доживають свій вік у хворобах і злиднях? Плювалася б їм услід щоразу, коли випаде можливість?

– Е-е-е… Навряд чи…

Шарашка перестрибнув її витягнуті ноги і пробігся по кімнаті.

– У твоєму житті не було справжніх бід. Ти не навчилася ненавидіти. Твої почуття не зациклені на тобі. Навіть після вчорашнього тебе більше хвилює Тін, ніж власний стан. І ти віриш у Шаєнну. Ідеальне поєднання, як гадаєш?

– Що не так з моїм станом? – Віта починала оговтуватись і цікавитися дійсно важливими речами. – А вчора… Я пам’ятаю бісову Шаєнну! Що це було, Шарашко?

– Твій телефон пищить. – Він залетів на диван і прислухався до важкого дихання укутаного чоловіка. – Це і була Шаєнна, до речі. Шаєнна, яка знову забрала в мене все.

– Ти ворона… Тін – людина.

– Позавчора ти так сильно бажала мені добра, що віддала частину своєї життєвої сили. Я зумів відновити вигляд людини, уявляєш? Ти дивовижна, землянко! А потім Тін потрапив у вогонь… Він би не вижив без магії, а її у нього було занадто мало! Він ледве зумів утримати примітивну форму. Але його птах відрізнявся від мого. Я свідомо вибрав ворону і збирав сили, залишаючись крихітним тільцем. А для нього варіантів не знайшлося. Партнер не здатний управлятися зі справжньою магією. Він би довго не протягнув, і допомогти йому я не міг! Я витратив усе на себе! І ти ослабла! Нікчемна землянка! Навіть Шаєнна відмовилася прийняти тебе і дати мені крихту сили!

– І все ж Тін – людина!

Шарашка впав Віті на руку, залишивши на шкірі глибокі подряпини від кігтів.

– А я – ворона! – його мультиковий голосок зірвався. – Вгадай, що це означає! І візьми, нарешті, кляту слухавку, інакше я розірву її на шматки!

***

17 березня, 14.30

вул. Зимова

Елла Зотова поспіхом покинула лікарню. Замовила квитки на літак і почала розбирати поточні справи, розраховуючи, що деякий час про все дбатиме менеджер. Залишати місто не хотілось, але минулої ночі вона довго думала і запевнила себе: іншого шляху немає.

Віктор надто забобонний, це правда, однак поряд із ним справді коїться якась чортівня. Нерозумно ігнорувати три трупи. Тобто два – Елла не сумнівалася, що смерть Марини мала вкрай прозорі причини. Але підтримувати тенденцію вона не збиралась.

На клавіатуру ноутбука впала сльозинка.