16 березня, 13.30
вул. Лісова
Таксі з заляпаними брудом номерами зупинилося на узбіччі. Водій опустив скло і зміряв пильним поглядом вузький провулочок, у глибині якого виднівся шматок обшарпаної стіни і вікно з опущеними жалюзі. Глянув на годинник, презирливо скривив губи.
– Шарашкіна контора, – пробурмотів зло. – Ну-ну, подивимося, хто буде сміятись останнім.
Пожовклі від курива пальці відкрили бардачок і витягли щільно закручену пляшку з прозорою маслянистою рідиною. Чоловік зняв ковпачок, із насолодою принюхався до різкого неприємного запаху.
– Ну почекайте, скотиняки… Зруйнували моє життя, а тепер за мізки взялися? Балакуча ворона, подумати тільки! Буде вам ворона… І півень буде! Побачите, як клюється червоний півень!
Не закриваючи посудину, водій заховав її під полу куртки. Вийшов із машини, озирнувся… Перехожі поспішали у своїх справах, не звертаючи на нього уваги.
Він прошмигнув у провулок. Притулився до стіни, перевів подих… Руки тряслись, почали закрадатися сумніви.
Повз пройшов дивак у шльопанцях. Пригальмував, зиркнув як на ненормального, хоча йому самому не помішали б санітари і гамівна сорочка.
– Кар, – сказав, сяючи голлівудською посмішкою. – Кар-кар.
Чоловік із таксі не встиг усвідомити, коли його кулак метнувся вперед. Але нахаба, що наважився знущатись, відскочив значно швидше.
– Дур-рник, – розреготався напоказ.
Водій розумів, що не наздожене цього молодчика, і його лють розгоралася все сильніше.
– Мерзота, – видихнув він, міцніше притискаючи до себе пляшку. – Навколо одна мерзота!
***
16 березня, 13.50
вул. Лісова
– Курочкіна?!
– Добрий день, Зіно. Це Роман? Привіт, Ромчику! Мене звуть Віта, приємно познайомитися.
– Курочкіна! Це жарт такий? Прихована камера?!
Віта опустила очі. На щось таке вона й чекала… Ніхто з колег не сприймав її серйозно. Курочкіна – тихе працьовите доповнення інтер’єру в бухгалтерії, і ніяк інакше.
– Віталіна Сергіївна – рівноцінна партнерка у нашому Агентстві, – серйозно оголосив Тін. – Якщо вас щось не влаштовує, ви завжди можете відмовитися від замовлення.
– А договір? – стрепенулася Зіна. – Ваш головний змусив його підписати! І оплату взяв!
– Уже? – в один голос здивувалися «партнери». – Скільки?
– П’ять кіло вермішелі швидкого приготування, ковбаса і торт.
«Приголомшливо. Наталя була б у захваті», – подумала Віта і перевела погляд на дитину.
– Ромчику, ти...
– Роман, – відразу ж насупився той.
Вона спробувала підійти з іншого боку:
– У тебе гарне ім'я.
– Ім’я як ім’я. Буває й гірше.
– Мого першого вчителя звали Романом Євгеновичем. А твого? Чи в тебе вчителька?
Хлопчисько посміхнувся вперше за весь час, проведений в Агентстві.
– Вчителька. Медуза Горгоніївна, – вимовив повільно, явно насолоджуючись ефектом.
– Романе! – обурилась Зіна. – Не ганьби маму! Твою вчительку звуть Меліса Григорівна, і вона дуже мила інтелігентна жінка.
– Вона стара і дурна!
– Те, що вона не вміє користуватися комп’ютером, не робить її поганою!
«Мінус один кандидат у шкідники», – залишилось розглянути безліч інших.
– Зіно, ви з Ромою самі живете? Без бабусі з дідусем?
– Я з дитбудинку. Але живемо ми з… – Секретарка зиркнула на сина. – З тим, хто любить Романа як рідного.
– З дядьком Сашком! – додала дитина.
– З Олекс…
– З дядьком Сашком! У нього є свої діти! Вони вже великі! Старі! Їм по двадцять років!
Віта поперхнулася подихом. Серед їхніх спільних знайомих було кілька «Сашків», включно з Олександром Петровичем, – директором і, заодно, особистим кошмаром Аглаї Іванівни. На підприємстві ходили чутки про інтимні стосунки секретарки Зіни і начальства, проте майже всі співробітники вважали їх вигадками язикатої Маші.
– Петрович? – приховати здивування не вдалось.
– А то ж ти не знала, Курочкіна! Засуджуєш?
– А потрібно? – вклинився Тін, що тихо ловив кожне слово.
– З якого дива? – нахмурилася Віта. – Просто не розумію, звідки з’явилася проблема.
«Олександр Петрович, сорок п’ять років, розлучений. Двоє дорослих дітей: дочка вчиться десь закордоном, син займається торгівлею. Колишня дружина знову вийшла заміж і кудись переїхала», – чемно підказала пам’ять.
– Романе, тобі подобається дядько Сашко? – іносвітець вирішив перехопити ініціативу.