5 березня, 08.45
вул. Лісова
Справжній джентльмен не дозволяє дівчині самостійно вийти з автомобіля. Допомагає піднятися по слизьких сходинках. Притримує важкі двері і подає сумочку (або ж пакет із зображенням яскравого папуги).
А ще «джентльменові» байдуже, що секретарка Зіна від одного погляду на його прикрашений діамантами затискач для краватки може поперхнутися кавою. Що реготуха Маша ненароком вріжеться в пальму і перекине діжку. Що некваплива Ася вискочить із бухгалтерії зі швидкістю ракети, поспішаючи упевнитися: повз її вуха не пройде нічого цікавого.
– Коли закінчуєш, Аліно?
– Сьогодні о дев’ятій. Звіт. І вчорашній треба доробити. Може, до десяти затримаюсь.
– Дочекайся мене.
Зіна, що стала аж ніяк не випадковим свідком цієї розмови, мрійливо закотила очі і притиснула руки до грудей. Віта ж подумала, що зі шкіри вилізе, але до восьмої покине будівлю. Поїде до батьків. Поживе у них кілька днів, а там Віктор зіб’є кого-небудь іншого і буде приділяти увагу новій жертві.
Годинник над стійкою секретарки клацнув.
«Не спізнилася!» – хоч це тішило.
Треба було добряче попрацювати. І, головне, стримуватись за будь-яких обставин, інакше у Аглаї Іванівни з’явиться привід завантажити зненавиджену співробітницю додатковою роботою.
Комп’ютер чомусь включався довше, ніж зазвичай. Віта напружено вдивлялася в екран з блакитною заставкою і спиною відчувала цікаві погляди.
Першою не витримала Маша.
– Це твій родич? – прошепотіла на вухо. – Далекий? Із-за кордону? Познайом, подруго! Він крутезний!
Погодитися? На жаль, мінуси цієї брехні переважували плюси. Якщо підтвердити родинні зв’язки, колега не відстане, поки не дізнається адресу, номер телефону і стан рахунку Віктора. Останнє, можливо, із застосуванням грубої сили.
– Просто знайомий. Йому було по дорозі, ось і підвіз. Забудь.
Начебто обійшлося. Маша розуміюче кивнула, зайнялася своїми справами… Віта з полегшенням видихнула і понадіялась, що більше питань не буде.
День видався непоганий.
Аглая Іванівна, сховавши навушники в кучерях, переглядала «Палку пристрасть». Напевно, вона не знала, що екран відбивається в скельцях її затемнених окулярів, і прокручувала гарячі сцени раз по раз, викликаючи смішки співробітниць.
Маша повернула гроші за втрачений диск і навіть сказала: «Дякую».
Ася поділилася домашньою булочкою і повідомила про знижки в крамничці на сусідній вулиці.
Віта оптимістично вирішила, що життя налагоджується. Тепер би не забути про час і забратися звідси до дев’ятої!
Робота кипіла, і навіть наслідки вчорашнього немов відійшли на другий план. Голова болить? Зате звіт швидше робиться в передчутті відпочинку. Морозить? Зате не потрібно сидіти в застебнутому пуховику. Горло дере і кашель мучить? Зате є привід зайвий раз попити чаю.
Мирні години порушила Зіна. В обідню перерву вона поставила перед Вітою каву (не з автомата – з кав’ярні!), підтягла вільний стілець, сіла на нього верхи і голосним шепотом заявила:
– Поважаю, Курочкіна. Давно пора було поставити нашого Дімочку на місце. А то сохла по ньому, як якась… квочка, ну правда ж. Нехай викусить.
– Н-ні! Все зовсім не так! Просто…
– Не дрейф, подруго. Дімончик аж позеленів, коли вас побачив. Хіба ти не помітила, що сюди жодного разу не зайшов? Біситься у своїй комірчині, що не на ту конячку поставив.
Віта хотіла заперечити, що Дмитро Анатолійович не приходив у бухгалтерію тільки тому, що йому тут ніякої роботи не знайшлося. Інтернет працював справно, а Аглая Іванівна впивалась екранними пристрастями. Нічого незвичайного.
Однак останнім часом Дімочка не тільки заглядав у справах. Його Маша цікавила, і він цього не приховував. А сьогодні дійсно й носа не показав. Незрозуміло…
– Ой, не вигадуй. – Фальшивий сміх призвів до кашлю – Ні… кх-кхе… нічого… кх-кхе… нічого такого!
– Та невже? – Зіна, бачачи, що співрозмовниця не доторкнулася до кави, сьорбнула з філіжанки сама. – Дімчик на тебе давно оком накинув. Хочеш сказати, що не помічала? Ну ти даєш, Курочкіна! Ти ж у нього четверта за планом.
– Ч-ч-че… кхе-кхе…
– Я перша була, Люба з маркетингового – друга, Маша йде третьою. А потім або ти, або Настя з їдальні, або Іра з відділу кадрів. Але у Насті зараз роман в самому розпалі, а Іра розлучається і тимчасово ненавидить чоловіків.
– Ч-чому… кхе-кх…
– У нас баб більше немає. Крім охоронця Стьопи, ха-ха-ха. Жарт, Курочкіна. Стьопа нормальний пацан. Тільки спідниці любить. Носити, ха-ха!
Віта автоматично посміхнулася, хоча охоронець і його пристрасті цікавили її найменше.
– Ти засмутилась? – Зіна одним ковтком допила каву. – Ну й дуринда! Скажу по секрету, – вона перехилилася через стіл, – Дімуля в ліжку на трієчку. З плюсом, тому що личко приємне і жирку мало. Нема про що шкодувати, повір.