22.3

***

24 березня, 09.00

Прирічковий парк

– Ти вибачився за минуле і запросив мене на прогулянку. Пам’ятаєш той день? Зима, морози… Ми приїхали сюди: ти, Алекс, Елла, я! Чому я не зрозуміла, що все навколо – брехня? Чому?! Я мліла від щастя. Чіплялась за тебе як остання ідіотка, розповідала, що перетворю твоє життя на рай. Я ж могла це зробити! Ти рвався до грошей, і я могла тобі допомогти!

Віктор уже не відчував опухлого обличчя, але ще губи ледь ворушилися.

– Пробач, Жені…

– Ви веселились! Я веселилася! Але в ополонку штовхнули тільки мене!

– Вибач! Ніхто не збирався тебе вбивати! Так вийшло. Лід тріснув! Ніяк не збагну, чому він затріщав! Ми самі злякались! У Алекса діти, а я… Я не був готовий померти ні заради тебе, ні заради будь-кого!

– Ти й зараз не готовий! Скажи це всім! Скажи їм! Дивись, Вікторе, твою ганьбу бачу не я одна! Спадкоємець роду Карт, не чекала! Ні, милий, ти його не знаєш, але коли ми вирушимо до Шаєнни, я покажу тобі палац їхньої сім’ї. І його безталанний братик тут як тут! Ні, любове моя, не звертай на нього уваги, він нічого не вартий. А ось на свою дівку подивися востаннє, я не проти. Їй корисно дізнатись, який ти насправді.

Віктор із зусиллям розтулив склеєні брудом і кров’ю повіки. Неподалік справді маячили три розпливчасті безмовні фігури. Чи його підводив слух? Навіть голос Женев’єв здавався тоншим за комариний писк, а фонових звуків Віктор не чув узагалі.

– В кишені сорочки, Жені, – шепіт давався важко. – Забирай…

Удару у відповідь не було, зате чужі голоси почали прориватися до свідомості.

– Женев’єв Іроєн Лойс, припини це.

– Не раніше, ніж поверну вкрадене!

Якби Віктор міг, він би здивувався і знову спробував би сказати, що кулон зовсім поруч, треба лише простягнути руку і взяти його.

Жені… В своїй уяві вона створила собі рівного противника і повірила в його реальність. Їй і на думку не спадало, що ворог – ілюзія. Вона вимагала код від сейфа, номер банківської скриньки, адресу, куди амулет відправили поштою… Напевно, їй було б нестерпно боляче розчаруватися.

– Землянко, що пропонуєш? – сказав хтось незнайомий. – Обміняти цю штуку на Віктора? Згодна до кінця життя спілкуватися з партнером по телефону?

Стало тихо-тихо, навіть каркання ворон пішло на другий план. Гучний подих… І знайомий голос.

– Наша проблема тимчасова, Шарашко. Коли Тін набереться сил, все збалансується і небезпека для мене зникне.

– Калюжа і ставок ніколи не збалансуються! Або він поглине тебе, або затопить своєю енергією. Єдиний варіант – зруйнувати канал, який вас пов’язує! Ну ж бо, землянко, вирішуй швидше. Агентство і Тін чи цей черв’як, що зображує людину.

«Аліна», – от би це виявилося жартом підсвідомості…

– Про що ти говориш, Карте? Гей, милий! – Жені штовхнула Віктора в спину. – Ти віддав кулон йому?!

Він нічого не відповів – свідомість відлетіла разом із думкою про те, що Аліні тут зовсім не місце.

***

24 березня, 09.15

Прирічковий парк

Віта вражено дивилась на людину, що лежала біля самої води, і запевняла себе, що очі їй не брешуть. Цей побитий, викачаний у грязюці чоловік, обличчя якого ховалося під маскою свіжої і засохлої крові, – справді елегантний незворушний Віктор, що незмінно перебував на вершині соціальної драбини.

Поруч із ним стояла Жені. Ні, не так – Женев’єв Іроєн Лойс, знатна шаєннка, що нарешті наважилась довершити помсту. Але, почувши пропозицію Шарашки, вона геть втратила інтерес до своєї жертви. Її розлючений погляд ніби намагався пропалити іносвітців наскрізь.

– Карте! Ти забрав у нього амулет? – Жені широким кроком переступила Віктора. – Щоб вплинути на мене? Яка ницість! Я думала про тебе краще.

– І тому втекла, залишивши Лієланд у вогні? – запитав Шарашка.

– Роль заручниці не для мене!

– Заручниці? А мені, пам’ятається, обіцяли дружину… Бездарну напівкровку, не здатну ні на що, крім стогонів про занапащену долю.

– Ти огидний!

– Ще гірший, ніж твоє земне кохання? Сумніваюсь. І не смикайся так, подруго. Я не збираюся заявляти на тебе права.

Віктор застогнав і поворухнувся. Женев’єв змусила його замовкнути швидким ударом у шию.

– Та що ти знаєш про кохання? – вигукнула з несподіваним запалом. – Для вашого роду тільки обов’язок перед країною має значення! Ти смішний, Карте! Думаєш, раз у тебе є магія, ти кращий за мене? Ха-ха-ха! Я була щаслива! Нехай недовго, але я почувалася королевою! А що можеш згадати ти? Одні битви!

– Мені набридло гратися в королів. Крихітко, досить. Я покинув Шаєнну не через тебе. Складно повірити, що ти не центр Всесвіту, так?

Жені підбігла до Шарашки майже впритул.

– Ти заодно з моєю матір’ю? – прошипіла люто. – Не в твоїх правилах брехати!