Глава 1.1. Стережіться підозрілих пропозицій

3 березня, 22.00

вул. Лісова

Миловидна жінка років тридцяти стояла біля входу до ресторану і нетерпляче позирала то на годинник, то на потік транспорту.

– Де ж ти? – шепотіла, ігноруючи здивовані погляди перехожих. – З ким цього разу?.. З ким?!

Автомобіль, що пригальмував неподалік, привернув її увагу. Вона кинулась до нього, не в змозі розвернутися та піти геть з гордо піднятою головою.

Двері відчинились.

– Давно чекаєш, Катю? – пролунало зсередини. – Чому не зателефонувала? Я б прислав кого-небудь, щоб тебе забрали. Справ багато, сама розумієш.

Каті хотілося розсміятись і попрощатися назавжди, але…

– Я вірила тобі! – крикнула вона, плачучи. – Вірила!

– Та невже? І тому шпигувала за мною? – Водій, не дивлячись на неї, щось шукав у телефоні. – Дуже сумніваюся.

– Хто вона? Я її знаю?!

– Не твоє діло.

– Вибирай: я чи вона?

– Вона моя дружина, до речі. – Чоловік і не думав виправдовуватися. – Майбутня.

– Покидьок!

За сваркою цієї парочки з цікавістю спостерігав непримітний хлопець у сірій куртці, що ховався від мряки під козирком магазину. Його занадто правильне, ніби намальоване обличчя виражало крайній ступінь зосередженості. Здавалось, він дивиться захоплюючий фільм – або ж не розуміє ні слова.

– З мене досить! – Катя, почервонівши від злості, відступила на крок. – Ти мені більше не потрібен!

– Як знаєш. Поверни ключі.

– Що?!

Водій відклав телефон.

– Гаразд, залиш собі. Все одно пора міняти замки.

Катя знесилено притулилася до стіни найближчої до неї будівлі.

– Ну невже вам мало стовпів? – обурилась, побачивши перед собою сірий рукав і яскраву рекламу.

Хлопець, що став мимовільним свідком перепалки, мовчки приліпив аркуш поруч із нею.

– Корисно, – сказав приємним голосом із чужоземним акцентом.

І пішов.

Катя зірвала папірець і жбурнула під ноги.

– Куди поліція дивиться? – пробурмотіла невдоволено. – Чому скрізь такий бардак?! Уже на вулицю страшно вийти!

– Вирішуй швидше. – Водій нарешті глянув їй в очі. – Я втомився і їду додому. З тобою чи без тебе?

– А ресторан? – Вона ніби геть забула про свої образи.

– З тобою чи без тебе? – прозвучало байдуже.

Каті здалось, що йому дійсно однаково. Сперечатися марно – для нього нема чужої думки. От би розійтися з ним!

Але...

Вона сіла в автомобіль.

– Ненавиджу, – прошепотіла, палко цілуючи водія. – Ти від Елли, так? Ця гадюка тебе зачарувала! Ти ж не серйозно щодо весілля, правда?

– До мене чи до тебе?

– До тебе. Ти завжди перемагаєш… Мій переможець… Ненавиджу!

***

4 березня, 09.00

вул. Лісова

Віта відкрила парасольку й щодуху кинулася до високої, на вигляд більш ніж сучасної будівлі. Хоч би не спізнитись! Маршрутка застрягла в пробці, і водій не поїхав по тротуару як інші перевізники, а чесно витратив пів години на якихось нещасних триста метрів.

Треба було вийти посеред дороги і пройтися пішки, але дощ і легка ожеледиця геть відбивали охоту до ходьби. Ще й бабуся з базарною сумкою перегородила прохід… Не відштовхувати ж її заради кількох хвилин зекономленого часу?

Втім, навіщо згадувати недавні неприємності? Головне, щоб Аглая Іванівна теж десь затрималася. Сьогодні зранку вона збиралась до перукарні, хіба ні?

Віта щиро побажала, щоб начальницю промаринували в черзі зайву годину, і, вибігши на слизький ґанок, спробувала впоратися з парасолькою і масивною ручкою.

Нові, позавчора куплені весняні чоботи роз’їхалися тої миті, коли важкі двері почали відчинятись. Проклинаючи ідіотів, яким гладка плитка здається істинним атрибутом пристойного закладу, Віта впустила сумку і повільно сповзла колінами на мокрий камінь.

Колготки ніби тільки й чекали моменту, щоб порватися. З кишені випав мобільник і поскакав на порожню клумбу. Складена парасолька тріснула, одна зі спиць вискочила, подряпала долоню і видерла кілька ниток із пальто.

«Навіть ця будівля мене ненавидить», – під глузливими поглядами перехожих було ніяково збирати свої речі.

Пощастило – мобільний телефон впав на щільний аркуш паперу з рекламою і не встиг намокнути.

«Начальник грубий і агресивний?» – кинулася в очі розмита дощем фраза.

Незважаючи на збиті коліна, захотілось розсміятися. Оце так збіг! Щоправда, у випадку Аглаї Іванівни слід додати: неврівноважений, мстивий, мріє пропхати в бухгалтерію свою племінницю й ненавидить геть усіх. А ще – жіночої статі, хоча, поспілкувавшись із нею, люди починали в цьому сумніватися.