Частина 25

Макс прокинувся вночі, бо дуже хотів у туалет. Пам'ятається, увечері він перепив соку, тому сон довелося перервати. Піднявшись спросоння, він пошкандибав у ванну кімнату, навіть не потрудившись відшукати під ліжком капці. На зворотному шляху погляд його впав у вікно на повний Місяць, який освітлював усе навколо таємничим, сріблястим сяйвом, а на прикриті сніговим покривалом клумби лягла місячна доріжка. Раптом на снігу Макс помітив, як щось поворухнулося. Він придивився уважніше і розгледів людину, що стояла біля стіни протилежного будинку. "Дивно, хто ж це шастає вночі під нашими вікнами? Може, сновида якийсь?" - подумав хлопчик. Він знав, що деякі люди реагують на повний Місяць по-особливому, хоча сам ніколи таких не зустрічав. "Мабуть, точно сновида!" - вирішив Макс і захотів розглянути його докладніше. Місяць світив настільки яскраво, що в кімнаті було видно майже як удень. Він підставив стілець, дістав із полиці свій шпигунський набір і дістав із коробки прилад нічного бачення. "Сподіваюся, батарейки ще не розрядилися", - з надією подумав він і натиснув кнопку нічного режиму. Макс обережно відсунув гардину і підніс прилад до очей. На екрані відобразилася зелена теплова пляма у вигляді людини. Вона тупцювала на місці й постукувала ступнями, нібито в неї замерзли ноги. "Дивно, я й не знав, що сновиди мерзнуть..." - задумався хлопчик. Він чув, що їх не можна будити під час нічних прогулянок дахами чи поручнями сходів, бо вони можуть прокинутися й упасти. Але його сновида стояв на землі і, судячи з рухів, нещадно замерз. В останні дні перед Різдвом мороз розгулявся не на жарт. То як же бути? Якщо не розбудити бідолаху, то він до ранку може відморозити собі ніс. З таким випадком Макс зіткнувся вперше. Він подивився на годинник, була глибока ніч.

- Реме, підемо гуляти!

Але навіть пес, що спав на килимку біля ліжка, не зрадів такій перспективі. Він ледаче підняв голову, глянув одним оком на господаря, немов кажучи: "Чи в

своєму розумі?!" і знову заснув.

"Ну ось, дожили! Собаку на вулицю виганяти доводиться!" - пробурчав хлопчик.

Він ще якийсь час спостерігав за сновидою і поглядав на повний Місяць, який був сьогодні особливо великим, прямо таки гігантських розмірів. Не дивно, що залежні від нього люди не сплять!

Раптом Максу спало на думку провести слідчий експеримент і розбудити сновиду яскравим світлом ліхтарика. Цікаво, що буде, коли він прокинеться? Чи впаде на землю, як розповідали хлопці?

Він дістав свій лазерний ліхтарик і посвітив у вікно на незнайомця. Промінь світла вдарив в очі людині, вона стрепенулася і кинулася навтьоки.

- Брешуть хлопці! Не впав сновида! - розчарувався Макс і побрів назад у ліжко.

Уранці він прокинувся від того, що Рем лизав його ніс, змушуючи йти на прогулянку.

- Що, барбосе, виспався? А я ні. Дай полежати ще трохи, адже канікули!

Але пес не вгамовувався.

- Реме, бовдуре! Пропонував же тебе вночі вивести, та ти полінувався. Ось тепер терпи! - пробурчав господар, піднімаючись із ліжка.

На вулиці морозне повітря вмить відігнало залишки сну і Макс бадьорим кроком попрямував оглянути вчорашнє місце події. Рем принюхувався і крутився по втоптаному сновидою снігу. Хлопчик сфотографував слід, щоб порівняти його з тими першими слідами, які він помітив кілька днів тому.

- Ну, агенте Рамзес? Що можеш сказати з цього приводу?

- Гав! - тільки й почув він у відповідь.

Пес дивився на господаря, по черзі підтискаючи лапи від холоду.

- Зрозуміло, що тобі теж нічого не зрозуміло, - зітхнув Макс і попрямував додому, натягуючи на вуха шапку.

Рем побіг уперед і вже чекав його біля під'їзду.

- Швидко ж ти нагулявся!

Варто було відчинити двері, як пес шмигнув у будинок.

Сьогодні був вихідний. Сім'я ще не прокинулася і хлопчик вирішив зайнятися справою. Він вивів на екран комп'ютера знімки слідів і почав порівнювати між собою. Виявилося, що їхні форма і розмір були абсолютно ідентичні. Крім того, відбиток на снігу чітко передавав структуру підошви зі сніжинками. Такий малюнок зазвичай використовують виробники для зимових моделей спортивного взуття.

"Виходить, що перші сліди на свіжому снігу залишив той самий сновида!", - підсумував Макс.

* * *

Настав переддень Різдва. Родичі перебували у святковому настрої. Сьогодні на святкову вечерю очікували дідуся з бабусею, а також Віталіка. Сім'я Макса настільки звикла до добродушного велетня, що вже не уявляла сімейних свят без його присутності.

А Елла чекала на Санту. Вона все ще не забула історію бiля лiфту, тому сумнівалася, що той прийде до неї, попри всі запевнення дорослих.

Нарешті, у двері подзвонили. Тато натиснув кнопку домофона:

- Хто там?

- Хо! Хо! Хо! - пролунало у відповідь.

- Ура!!! Санта прийшов! - заволала зраділа дівчинка і зайняла своє місце біля ялинки.

На порозі квартири з'явився артист у костюмі Санта Клауса. Він мав густу бороду, мішок з подарунками та великий живіт.

- Хто тут чекає на подарунки? - запитав він добре поставленим, звучним голосом.

- Я! Я! - Елка заплескала в долоні.

- Так! Так! Так! Ти Елла? Вірно?

- Так! - закивала дівчинка і кучерики на її голові, старанно завиті мамою, застрибали.

- Елло, я знаю, що ти добре поводилася весь рік. І в мене є для тебе подарунок, який ти так хотіла.

Сестричка нетерпляче застрибала на місці, передчуваючи сюрприз. Однак Санта не поспішав.

- Але натомість я хочу почути віршик про ялинку або новорічну пісеньку, яку ти вивчила до мого приходу, - додав він.

- Санта, я знаю і віршик і пісеньку! І навіть танець сніжинки! - поспішила похвалитися вона.

- Хо! Хо! Хо! Ось і чудово! Послухаю все й одразу! Де у вас стілець?

Елла квапливо присунула табурет, а сама звернулася до батьків:

- Мамо, вмикай музику!

Пролунали перші акорди "Вальсу сніжинок" і дівчинка закружляла в танці, старанно повторюючи завчені рухи. Розчуленi родичі задивилися на маленьку танцівницю. Навіть Макс зазначив про себе, що сьогодні Елка має набагато кращий вигляд, ніж на виступі в танцювальній студії. Цього разу мама особисто займалася її зачіскою. Несподівано у брата навіть виникла гордість за молодшу сестру. Після танцю вона розповіла віршик і заспівала пісеньку.