Частина 21

Незабаром агенту Плохишу вдалося "згодувати" фальшиву інформацію шпигунові, про що він негайно похвалився Акторові.

- Уявляєш, він її з'їв!

- Хто кого з'їв? - не зрозумів Макс.

- Ну, шпигун! Він з'їв інфор-рмацію! - iз захопленням пояснював Віталік.

- Чому з'їв?

- Тому що ми її згодували!

Нарешті Макс розібрався що до чого і розреготався:

- Ех, дурна твоя голова, агенте Плохiш! Треба говорити: "Шпигун проковтнув інформацію".

Віталік нерозумiючи втупився на друга:

- А яка різниця?

- Велика! Інформація не пиріжок, щоб її з'їсти.

- Ну і що? Я коли їм, то теж ковтаю, - доводив хлопчик.

Макс махнув рукою:

- Гаразд, з'їв так з'їв! Нам аби результат вийшов. А ти молодець, не злякався! - похвалив він друга.

- Я боявся, якщо провалю завдання, то доведеться знову стільки всього вчити. А другого разу я б не витримав! - зізнався Віталік.

Цього дня на дорогах утворилися великі затори, центр міста був перекритий, бо страйкували колгоспники. Вони намагалися відстоювати право продавати своє зерно і не допустити його поставок з України.

Максу зателефонував Агент Бульдог:

- Акторе, є завдання для тебе і твого друга.

Хлопчик зрадів, що нарешті зможе долучити Віталіка до справи.

- Що треба зробити? Ми готові! - відповів він за двох.

- Необхідно, щоб ви з агентом Плохiшем покрутилися в натовпі страйкуючих колгоспників і розвідали обстановку. Під загрозою зриву опинилася Зернова угода, яка має принести Україні чималі доходи від продажу зерна. Ці гроші уряд планує пустити на озброєння. Тому ваша допомога буде доречною.

- А чи не викличемо ми підозру? Діти в натовпі дорослих одразу кидаються в очі, - зауважив Макс.

- Влучно підмітив, Акторе. Молодець! Та тільки епіцентр страйку розташований на площі, якраз поруч із дитячим спортивним комплексом. Тому вас ніхто не запідозрить.

Ми заїдемо за вами через 20 хвилин, будьте готові.

Коли Макс повідомив цю новину другу, той застрибав від радості!

- Нарешті ми будемо напар-рниками!

Ось тільки сам Актор не дуже зрадів. Одна справа, відповідати за себе і зовсім інша, за товариша. Звичайно ж, у чесності Віталіка він не сумнівався, а ось рівень підготовки залишав бажати кращого. Хоча свою першу місію Плохiш виконав вдало. Але чого коштувало навчити його запам'ятати інформацію, знав тільки він. Як би там не було, на завдання друзі вирушили разом.

Коли під'їхала біла машина таксі із заклеєним рекламою склом, Віталік хмикнув:

- Ми що ж, на завдання в таксі маємо кататися?

- Це ж маскування, дурна твоя голова!

У машині на них чекала агентка Сакура. Вона привіталася й одразу приступила до справи.

- Агенте Актор, агенте Плохiш, візьміть ці спортивні сумки для маскування. Ви маєте виглядати як спортсмени, що йдуть із тренування.

- А якщо мене запитають про щось, що я маю говорити? - розгубився Віталік.

Сакура роз'яснила йому легенду:

- Ви два хлопчики, які займаються в спортивному комплексі на площі. Агенте Плохiш, ти будеш борець, Акторе - футболіст. Після тренування ви намагаєтеся пробратися крізь натовп до станції метро.

- А можна я буду боксер? - перепитав Віталік.

Макс штовхнув його ліктем убік:

- Мовчи і слухай, що тобі кажуть!

Сакура звернулася до Плохiша і пояснила детальніше:

- За статурою тобі більше підходить боротьба, це точно не викличе сумнівів. Так само Актор не може бути баскетболістом через свій маленький зріст.

- Я зрозумів, - зітхнув Віталік.

Агентам видали мікронавушники. Макс отримав свій персональний, виготовлений під розмір його маленького вуха. Плохiшу підійшов звичайний, дорослий.

- Що це? Навіщо? - поцікавився він.

- Це переговорний пристрій, за допомогою якого ти можеш спілкуватися з Актором і чути мої команди, - пояснила агентка Сакура.

- Отакої! Я вас чую в моїй голові! - здивувався Віталік.

- Так, ми всі будемо чути одне одного. Тому не базікайте зайвого. Серед страйкарів перебувають інші наші агенти, ми маємо тримати з ними зв'язок.

Коли всі приготування було закінчено, Сакура дала останні настанови:

- Хлопці, ходіть, прислухайтеся і придивляйтеся. Якщо помітите щось підозріле, повідомляйте мені. Я чекатиму на вас у машині. Приступайте до справи!

Макс і Віталік вийшли на вулицю і попрямували в бік галасливого натовпу. Безліч народу снувало туди-сюди, видаючи пронизливі звуки фанатськими гудками. Крик гучномовця перебивав барабанний бій, привертаючи увагу перехожих. Тут і там збиралися купками люди, обговорювали і доводили щось одне одному. Загубившись у натовпі, хлопчики вивчали обстановку.

- У мене від цього шуму скоро макiтра лусне! - поскаржився Плохiш.

- Так і оглухнути недовго, - підтвердив Макс, затискаючи руками вуха при черговому пронизливому звуці гудка.

- Доведеться потерпіти, хлопчики! - пролунав у голові голос агентки Сакури.

Віталік від несподіванки зупинився і став озиратися на всі боки.

Макс зігнувся від сміху:

- Ха-ха-ха! Дурна твоя голова! Це ж в тебе у вусі звучить, ти що, забув?

- Ой, точно забув... - схаменувся друг.

Юні агенти пробиралися крізь галасливу компанію, виглядаючи щось підозріле. Але що саме слід було шукати, було незрозуміло. Підозрілим здавалося все навколо: люди в дивному одязі, барабанний бій, перекритий рух на дорогах.

- Чуєш, Максе, а що ми шукаємо? - поцікавився Віталік, для якого таке завдання було в новинку.

- Поки що не можу точно сказати. Але коли знайду, то повідомлю обов'язково, - діловито відповів Актор.

На вулиці холоднішало, дув сирий, пронизливий вітер і зривався перший сніг. Макс натягнув шапку щільніше на вуха і помітив:

- Дивуюся, як усі ці люди не мерзнуть, перебуваючи з самого ранку на вулиці?

- А вони он чаєм гріються, - махнув головою в бік кіоску Віталік.