Частина 20

Якось увечері Макс вийшов з Ремом на прогулянку. Доводилося гуляти в сутінках, бо настала пізня осінь і дні ставали коротшими. Пес одразу ж рвонув у кущі, не чекаючи команди господаря.

- Реме, тільки давай не довго! - крикнув йому навздогін хлопчик.

Сьогодні він очікував у гості Віталіка. Займатися підготовкою спецагента на лавці у парку було вже холодно, часті дощі та сирий вітер, що пронизував до кісток, не давали такої можливості. У зв'язку з погодними умовами довелося перенести тренування у квартиру Макса. Сьогодні він хотів навчити агента Плохiша непомітно ставити "жучки" для прослуховування.

Час минав, але пес не з'являвся. Хлопчик почав хвилюватися.

- Реме, до мене! - став він кликати собаку.

Але той і не думав повертатися, проте Макс чув шум у кущах.

- Реме, швидко до мене! Я ж чую, що ти там шарудиш!

Мабуть, щось дуже зацікавило собаку, раз він не реагував на команди господаря. У Макса вже замерзли руки від довгого очікування на вулиці. Раптом він збагнув, як виманити чотирилапого друга із заростей.

- Агенте Рамзес! - крикнув він.

Пес не зміг проігнорувати команду спецагента і миттєво виринув із кущів.

У міру наближення собаки до носа Макса долинав моторошний сморід.

- Господи, Реме, що там із тобою сталося? - затиснув ніс хлопчик.

Той повиляв хвостом, покрутився біля ніг Макса і знову кинувся в кущі, показуючи свою знахідку. Господар пішов за ним. Виявилося, що там валялася дохла кішка, від якої сходив смердючий трупний запах. Рем упав на спину і став тертися об гниючий труп тварини.

- Реме, ти що, з глузду з'їхав?! - вигукнув Макс і спробував відігнати собаку.

Але той не послухав і продовжував звиватися, лежачи на спині, до того ж робив він це так ретельно і з такою насолодою, що викликало в хлопчика огиду, блювотні маси відразу підступили до горла.

- Фу, Реме! Фу! - закричав Макс, намагаючись відтягнути пса убік, але той знову і знову повертався на те місце, падав на спину і викочувався у гидотi.

Раптом Рем завмер і прислухався, після чого підскочив на лапи і шмигнув кудись за ріг, видаючи радісний гавкіт.

Макса нарешті знудило. Він виліз із заростей чагарнику, все ще відчуваючи бридкий сморід. І тут, у найбільш невідповідний час, задзвонив його годинник - спецагента Актора викликали на зв'язок. Брудними руками хлопчик натиснув кнопку і відповів:

- Агент 2601 слухає!

- Чуєш, Акторе, там шпигун знову тероризує твого друга, до речі, неподалік від твого будинку, - повідомив голос Бульдога. - Послухай-но, про що вони там розмовляють?

- Буде зроблено, - пообіцяв Макс.

Від його одягу тхнуло дохлятиною, а руки були забруднені в якійсь мокрій рідині, про походження якої хлопчикові не хотілося навіть думати. Але зараз на першому місці стояло завдання підслухати розмову. Він швидко підключився до годинника агента Плохiша через функцію батьківського прослуховування. До його вух долинуло:

- Гав! Гав! Гав!

- Господи! Що це за сморід? Невже тут скунси водяться? - вигукнув голос Кнежевича.

- Пр-ривіт, гар-рний песик! - почувся голос Віталіка.

- Що це за псина? Стоп, я її знаю! Це ж собака твого дружка!

- Гав! Гав! Бр-р-р-р-р!

- Ну все, все...  Йду!.. Але з тобою ми ще не закінчили, хлопче!

На цьому розмова завершилась.

За хвилину з-за рогу з'явився Віталік у супроводі Рема. Пес крутився навколо й стрибав лапами йому на коліна.

- Реме, фу! Ти ж брудний! - закричав Макс.

- Пр-ривіт! А що це за сморід? Ви що ж у своєму агентстві, випробовуєте збр-рою масового ур-раження? - здивувався Плохiш.

- Не повіриш, гірше! Він викачався у дохлій кішці.

Віталік закрив ніс долонею і здивовано подивився на собаку:

- Реме, навіщо ти це зробив?

- Гав-гав! - задоволено відповів той.

Друзі переглянулися.

- Його треба терміново завести додому і викупати, поки мама з Елкою не повернулися, - вимовив Макс і попрямував у бік будинку.

На порозі квартири їх зустріла кішка, вона обережно принюхалася, потім вигнула спину дугою і зашипіла, розпушивши хвіст.

Хлопчаки насамперед спробували засунути пса у ванну, але той не любив купатися і, відчувши небезпеку, втік. Вони почали ганятися за ним по всім кімнатам, але той перебігав з місця на місце і спритно ухилявся від їхніх рук. Нарешті, Максу вдалося зловити смердючого вихованця. Він посадив його у ванну і прив'язав повідцем до крану, щоб той не втік знову:

- Ну все, попався який змивався! Зараз ми влаштуємо тобі головомийку!

Хлопчик відшукав у шафці собачий шампунь і почав намилювати собаку. Віталік стояв поруч із душовим шлангом і щедро поливав Рема водою, той фиркав і відвертав морду.

- Та почекай ти, у вуха йому не лий, - попередив господар.

Але після першої процедури запах не зник. Вони повторили ще раз. Потім ще... І ще... Ефект був той самий.

- Слухай, Максе, а може спр-робувати його людським шампунем помити? Або гелем для душу, вони он як сильно пахнуть, не те що цей собачий.

- Та ти що, дурна твоя голова?! Для собак випускають спеціальні мийні засоби без запаху, щоб у них нюх не пропав, - відповів той.

- А-а... Ну, може, хоч один р-разочок можна?

Макс задумався. Запах дохлятини не зник із шерсті Рема навіть після кількох мийок. Можливо, має рацію Віталік і варто спробувати всі засоби, інакше жити в одній квартирі з таким смердючим вихованцем буде просто неможливо.

- Давай! - погодився він. - Тягни з полиць усе, що бачиш, будемо пробувати!

У хід пішли мамин шампунь для фарбованого волосся, татів чоловічий гель для душу, кондиціонер для розчісування і навіть маска для відновлення пошкодженого волосся. А наостанок усе це залили Елкиним дитячим шампунем, який "не щипає очі". Хлопчики в чотири руки старанно втирали цю гримучу суміш у шерсть собаки, а той сидів у кучугурі мильної піни, немов сніговик. Кішка, здивована такою метушнею, крутилася поруч. Вона застрибнула на раковину і спостерігала за процесом, витягнувши голову, інколи принюхувалася і стовбурчила шерсть.