Частина 17

Усі зусилля завчити з другом шпигунський текст зазнавали краху. Після кількох спроб Макс зрозумів, що для Плохiша це непосильне завдання. Така обставина навела його на думку спростити зміст інформації. Про це хлопчик і доповів в агентстві:

- Розумієте, агент Плохiш ще не опанував спеціальних навичок запам'ятовування, - заявив він.

- Віталік перебуває в постійній тривозі, що заважає йому зосередитися, - підтримала агентка Сакура.

- Хм… це порушує наші плани, - задумливо промовив Перший та нервово забарабанив пальцями по столу.

- Аж ніяк! - вигукнув Макс. - У мене є пропозиція.

- Знову твоя славнозвісна кмітливість? - пожвавився бос.

- Розумієте, текст послання занадто складний і з безліччю деталей, тому важко запам'ятовується (це я вам як дитина кажу). Шпигун може запідозрити обман.

- Але ж хлопчина має рацію, - зауважив куратор, - для дитини неправдоподібно запам'ятати стільки подробиць. Так-так... і що ж ти пропонуєш?

- Давайте спростимо наше послання, щоб це виглядало реально, і водночас передавало суть, - пояснив Макс.

- Актор правильно говорить, - похвалив Перший. - І як же нам його спростити, щоб ворог опинився в потрібний час і в потрібному місці?

- Та простіше простого! Досить сказати, що Плохiш чув щось про контрнаступ. Потім повідомити, що я зараз дуже зайнятий і не можу приділяти йому часу, тому що займаюся постачанням зброї на південь України, а ось із кінця наступного місяця буду вільний, і тоді Плохiш зможе роздобути більше відомостей, що цікавлять шпигуна, - запропонував він.

- Але ж і справді, вся необхідна інформація міститься в простих словах! - захопився бос.

- Стислість - сестра таланту! - важливо промовив хлопчик. - Це мені тато завжди говорить.

- Геніально! - грюкнув руками по столу Перший. - Прийнято! Дій, Акторе!

У суботу Макс прокинувся раніше звичайного.  Він мав надути незліченну кількість кульок до дня народження друга. Після п'ятої надутої кулі сил не залишилося, а губи боліли від напруги. Потрібно було придумати інший спосіб. Але просити про допомогу тата не хотілося, бо завдання прикрашати вітальню доручили саме Максові. Та й не личить спецагенту здаватися. Тому хлопчик сів зручніше на ліжко і ретельно почухав голову. Але розумна думка чомусь не поспішала з візитом. Тоді він заплющив очі і почухав ще раз, уявляючи як повітря надходить у кульки. І одразу ж в уяві виник образ насоса.

- Еврiка! - радісно вигукнув він і побіг до комори.

Відкопавши насос для велосипеда, Макс почав пристосовувати його до кульки. Але виявилося, що його рук не вистачало: потрібно качати повітря і одночасно притримувати кульку. "Ногами тут не допоможеш, а рук тільки дві... Ось коли пошкодуєш, що ти не восьминіг..." - подумав хлопчик. "Хоча... стоп! Ноги! Точно! У нас же є ножний насос для надувного матраца!" - усе геніальне виявилося справді простим. Макс витягнув насос із коробки, і робота пішла як за помахом чарівної палички. Працюючи ногою, він щільно притримував кульку руками, після чого зав'язував її на вузол. Незабаром вся кімната була заповнена різнокольоровими кулями.

Раптово відчинилися двері і в кімнату з криком увірвалася Елка:

- Максе, іди снідати!

Слідом за нею влетіли Рем та кішка, заінтриговані незрозумілими звуками. Двері так різко відчинилися, що придавили одну з кульок, і вона лопнула, оглушивши всіх трьох візитерів. Кішка шарахнулася першою, наштовхнувшись на іншу кулю, яка розірвалася під її гострими кігтями. Рем злякався гучного звуку і з переляку кинувся під ноги Елці. Дівчинка скрикнула та впала на підлогу, придавивши собою ще одну кульку, яка тріснула під її вагою.

  Усе сталося настільки швидко, що здивований Макс тільки рота відкрив від подиву. За кілька секунд на порозі кімнати з'явилися батьки:

- Що це тут у вас за канонада, ніби гармати стріляють? - поцікавився тато.

- Це не гармати, а мої старання лопаються! Елка зіпсувала увесь сюрприз! - обурився Макс.

- Я не винува-а-ата! - схлипувала порядком налякана сестричка.

Мама підняла дівчинку на руки і притиснула до себе, намагаючись заспокоїти. А тато озирнувся навкруги:

- Нічого собі! - здивувався він. - Синку, ти що ж, усю ніч не спав та надував кульки?

- Та ні, я придумав кращий спосіб, - відповів Макс і показав насос.

- Це ж треба! Геніальна ідея, Максику! Як ти таке зметикував?

- Просто застосував метод дедукції, тату, - знизав плечима син.

- О-о! Розкажи-но?

- Ну, розумієш, я заплющив очі й уявив, як повітря надходить у кульку. Потім подумав, що ж може направляти це повітря. І мені уявився насос, - пояснив хлопчик.

- Молодчага! Хвалю за кмітливість! - тато погладив Макса по голові. - А з сестрою що ж сталося?

- Та вона увірвалася в кімнату, як ураган, ось і вийшов такий погром... я тут ні до чого.

- Ясно. Із цим розібралися. Але ти не впадай у відчай, Максику, кульок вистачить, навіть із лишком!

Після сніданку Макс з ентузіазмом взявся за прикрашання вітальні. Елка сиділа поряд і майструвала привітання для Віталіка. Брат кинув погляд на її рукоділля. На альбомному аркуші було намальовано високого чоловічка з великим, круглим животом, але всі частини його тіла були непропорційними. На обличчі красувалася червона усмішка, очі мали довгі вії, як у ляльки, і чорні вигнуті брови. Замість одягу художниця приліпила блискучі камінчики-наклейки, а навколо чоловічка намалювала безліч різнокольорових сердечок.

- Елко, а чому в нього руки й ноги такі худі? - поцікавився брат.

- Почомусь! - діловито відповіла сестра, не відриваючись від роботи. Вона так старанно виводила сердечка фломастером, що від напруги навіть висунула язика.

Макс посміхнувся. Загалом, вітальна листівка вийшла дуже яскравою і святковою.

- Молодець, Елко! Гарно вийшло! - похвалив він.

З кухні потягнуло запахом випічки. Мама дістала з духовки коржі і тепер прикрашала торт кремом.