Частина 12

Макс, задоволений своїми успіхами, повертався з парку додому.

- Ремчику, ти в мене молодець! - він погладив собаку. Пес підняв голову і глянув на господаря відданими очима. - Ми з тобою відмінно впоралися із завданням! Тепер Плохiш - наш спільний друг. Спасибі тобі, мій розумний песику!

Якийсь час йшли мовчки, Рем весело підняв хвіст і бiг поруч на повідку. Обидва перебували в прекрасному настрої. Хлопчика переповнювала гордість від того, що він допоміг другові позбутися страху. Пес був задоволений тим, що прислужився господареві. Перешкоду було усунуто, і тепер новий друг міг сміливо навідатися до них у гості.

- Реме, а знаєш, Плохiш, він добрий. Я сподіваюся, ви поладнаєте .

- Гав! - відповів пес, що означало згоду.

Коли всі проблеми було вирішено, Макс задумався: щось давненько його не запрошували на спецзавдання. Мабуть, агентство справлялося і без його допомоги. Ну що ж, а поки  він буде удосконалювати свої навички і навчати "агента" Плохiша шпигунських премудростей.

Варто було тільки подумати, як хлопчика терміново викликали на завдання.

- А поїсти? - крикнула навздогін стурбована мама, коли за сином зачинилися двері.

Машина вже чекала на Макса біля будинку.

- Акторе, сьогодні тобі доведеться грати нашого із Сакурою сина, - заявив агент Бульдог, простягаючи хлопчикові мікронавушник.

- Овва! В мене нова роль! - зрадів Макс.

Агентка Сакура тим часом допомагала вдягнути реквізит. Непомітна джинсівка замінила яскраву вітровку хлопчика, на голову начепили скромну бейсболку, яку в звичайному житті Макс ніколи б не погодився носити, а на ніс посадили окуляри з прозорим склом.

- Матусю, навіщо ти мене так вирядила?! - пожартував він.

- Для маскування, синку, - відповіла Сакура. Сама вона в короткій коричневій перуці та сіренькому плащі теж мала непримітний вигляд.

- Матусю, зазвичай ти набагато гарніша, - зауважив Актор.

- Дякую за комплімент, синку! - усміхнулася вона. - Але костюми нам потрібні такі, щоб не впадали в око і погляду не було за що зачепитися.

- Щоб не вийшло, як у того шпигуна-бізнесмена, який перестарався з маскуванням, - хмикнув агент Бульдог і теж одягнув перуку та прозорі окуляри.

- Татку, виявляється за легендою ми з тобою схожі! - розсміявся Макс.

- Авжеж, сину, ти пішов зором у мене, - підтримав жарт куратор.

Машина заїхала на паркінг аеропорту імені Фредеріка Шопена. Акторові давали останні настанови:

- Нам надійшла інформація про те, що сьогодні авіарейсом із Румунії прилітає Йосип Кнежевич. У всякому разі, на його ім'я було куплено квиток, - повідомив агент Бульдог.

- Ага, значить шпигун усе ж таки шукає зустрічі з бізнесменом! - вигукнув хлопчик.

- Акторе, твоє завдання - уважно стежити за пасажирами, що прибувають, і відшукати серед них російського шпигуна.

- Він напевно змінив зовнішність, - додала Сакура.

- Нічого, у нашого хлопця око наметане, - зауважив куратор, - он як бізнесмена розколов.

Незабаром з машини таксі висадилася сім'я з валізами і прослідувала в будівлю аеропорту. Фiктивні тато, мама і син розташувалися на кріслах у залі очікування якраз навпроти виходу номер вісім. Тато часто підходив до табло і звірявся з посадковими талонами. Син нудився в очікуванні та гриз печиво, а мама стежила за валізами.

Максу дісталися окуляри не за розміром, вони постійно сповзали вниз, через що він мружився і намагався поправити їх носом. Гримаси при цьому виходили такі, що агентка Сакура ледве стримувалася, щоб не розсміятися. Бульдог подивився на табло:

- Відставити жарти. Вони приземлилися, - попередив він.

Агенти розійшлися й зайняли свої позиції. Актор мав перебувати серед зустрічаючих.

Ось з'явилися перші пасажири щойно прибулого рейсу з Бухареста. Макс уважно вдивлявся в обличчя чоловіків, намагаючись не пропустити шпигуна. Люди все йшли і йшли, але Кнежевича серед них не було. Хлопчик дивився в оба ока, стараючись розгледіти під маскуванням знайоме обличчя; усі вуса, бороди, капелюхи й окуляри сканувалися його поглядом негайно. Але ось потік пасажирів вичерпався, останні з них пішли на вихід.

- У мене порожньо, - почувся в навушнику голос агентки Сакури.

- У мене нуль, - повідомив агент Бульдог.

- Об'єкт не виявлено, - доповів агент Актор.

Велике розчарування читалося на обличчі хлопчика, він так сподівався, що цього разу шпигуна схоплять і запроторять до в'язниці на довгі роки.

- Можливо, це хитрий прийом Кнежевича. Він вирішив тільки  купити квиток, але не сів в літак, щоб перевірити, як відреагуємо ми на його появу, - виголосив куратор. - Кінець операції, можемо īхати додому.

Але в цю мить із виходу номер вісім з'явився екіпаж літака. Пілоти і стюардеси в однаковій формі авіакомпанії з однаковими валізками на колесах пройшли повз хлопчика. Він з цікавістю розглядав гарних високих жінок, які посміхалися й розмовляли між собою. "Цікаво, чому авіакомпанії наймають у стюардеси завжди жінок великого зросту?» - замислився Макс. - «Напевно для того, щоб їх було добре видно всім пасажирам, коли тi пояснюють, як користуватися рятувальними жилетами", - здогадався він. Несподівано погляд його зупинився на обличчі однієї з них. Жінка йшла останньою, на деякій відстані від екіпажу, і на відміну від решти, мала якийсь незадоволений вигляд, ніби гидливо кривилася. Макс намагався зрозуміти, чим викликаний такий незвичний для стюардеси вираз обличчя, як раптом помітив знайомий профіль. Він так добре запам'ятав усі деталі обличчя шпигуна, коли складав фоторобот, що зараз упізнав його без проблем, навіть у жіночому образі.

- Увага! Об'єкт виявлено! - тихо вимовив Актор у мікрофон, вбудований у навушнику.

- Де ти його бачиш? - запитав голос куратора.

- Серед екіпажу літака, останній у хвості. Точніше, остання... - поправився хлопчик.

Агенти Бульдог і Сакура негайно опинилися позаду дивної стюардеси, Актор прослідував за ними. Родина не викликала підозр, тож подібне маскування мало значну перевагу в громадських місцях.