Частина 6

Наступного дня Максу на електронну пошту прийшло відео з його проходженням лазерної охорони. До нього додавався лист, що повідомляв хлопчика про результат виконання секретної місії, яку відстежувала програма за допомогою ручного ремінця. Текст свідчив про те, що керівництво музею висловлює захоплення спритністю і знаннями учасника, який показав найкращий результат за всю історію існування музею. Як нагороду пропонувалося вибрати будь-який товар із сувенірної крамниці, розташованої на території музею. Так само висловлювалася надія ще не раз побачити його як гостя. Адміністрація взяла на себе обов'язок повідомляти клієнта про нові експозиції музею та останні надходження нових шпигунських розробок.

- Оце так! - здивувався тато успіхам Макса. - Якщо справа так  далі піде, то доведеться наймати тобі охорону, мій талановитий сину! Америка явно до тебе не байдужа.

- Щось ми вчора не дійшли до крамниці з сувенірами, - зауважив хлопчик.

На що тато цiлком доречно відповів:

- Це тому, що ти обійшов музей двічі, спочатку сам, а потім ще раз, коли показував експонати своїм колегам в агентстві. Ось часу на все й не вистачило.

- Не засмучуйся, Максику, - одразу заспокоїла його мама, - не все втрачено. Тепер ти обов'язково туди потрапиш, щоб забрати нагороду.

Так і зробили.

Сувенірна крамниця розташовувалася на нижньому поверсі музею. Вона була обладнана довгим прилавком уздовж великої дзеркальної стіни, від цього кількість товарів, виставлених на вітрину, здавалася в рази більшою в дзеркальному відображенні. Макс уважно розглядав копії шпигунської техніки, виготовлені для відвідувачів музею. Такі товари розкуповувалися у великій кількості і відвозилися додому як сувеніри. Тут були ручки, що пишуть зникаючим чорнилом; мініатюрні диктофони, замасковані під пачку жувальної гумки; значки з вбудованою електронною камерою і багато іншого. Хлопчик із цікавістю розглядав товар, проходячи все далі. Дійшовши до кінця торгового залу, Макс з подивом помітив, що прилавок не закінчувався, як можна було припустити, але несподівано повертав за стіну. Хлопчик із цікавістю пішов туди, але, піднявши очі, виявив, що дзеркальна стіна з цього боку була прозорим дзеркалом, з-за якого можна було стежити за людьми з того боку залу, які нічого не підозрювали. "Ось це справжній шпигунський трюк!" - захоплено подумав Макс.

Вивчаючи асортимент сувенірної крамниці, хлопчик намагався вибрати для себе подарунок, обіцяний адміністрацією музею. Але на очі йому траплялися лише ті шпигунські іграшки, які вже були вмонтовані в його годиннику або були в наявності в секретному агентстві, до того ж справжні. Тому вибір виявився складним. Ну справді, навіщо йому ще один диктофон або ще одна міні-відеокамера, або додатковий замаскований електрошокер? Але ж потрібно було зробити вибір і на чомусь вже зупинитися.

Однак через деякий час Максу попався на очі цікавий прилад під назвою "детектор брехні". Суть його роботи полягала в тому, що піддослідна людина кладе руку на спеціальну поверхню, далі відповідає на поставлені запитання. Якщо відповідь правдива, то загоряється зелена лампочка, якщо ж людина збрехала, то лунає сирена, блимає червона лампочка, а долоню пронизують слабкі електричні імпульси, які досить відчутні, щоб ойкнути від несподіванки. "Ось це саме те, що мені потрібно!" - вигукнув Макс і вказав продавцеві на прилад. Такої іграшки ще не було в його домашньому арсеналі шпигунської техніки. Хлопчик вже уявив собі, як тестуватиме свою молодшу сестричку Елку на предмет "правда чи ні".

- Чудовий вибір, юначе, - похвалив продавець і показав, як він працює.

- Беру, запакуйте будь ласка, - погодився Макс.

Решту дня хлопчик із сім'єю знайомилися з Вашингтоном і вивчали його визначні пам'ятки. Одного разу на вулиці міста їм зустрівся чоловік із собакою породи Джек-рассел-тер'єр на повідку. І Макс згадав свого чотирилапого друга Рема, який чекав на нього вдома. Хлопчик трохи засумував, він тільки зараз зрозумів, як скучив за своїм вихованцем.

Наступного дня тато запланував відвідати Білий дім, де засідав американський уряд. Макс навіть не здогадувався, що можна потрапити в таке важливе місце. Але виявилося, туди все ж пускали невеликі групи туристів з 10 до 12 години щодня, крім неділь та понеділків.

Довелося прокинутися дуже рано, щоб зайняти чергу. Охочих потрапити до Білого дому виявилося безліч, тому тато прийняв правильне рішення, що підняв усіх в таку рань. Завдяки цьому, Макс із сім'єю потрапили на екскурсію одними з перших.

На вході в урядову будівлю їх попросили здати мобільні телефони, а також попередили, що відеокамери і фотоапарати допускаються до використання тільки після ретельної перевірки співробітниками безпеки.

- Максе, гадаю, тобі краще залишити свій годинник тут, разом із нашими телефонами, щоб не сталося якогось непорозуміння, - запропонував тато.

На це син тільки знизав плечима і дослухався до поради. Адже не можна було допустити, щоб його запiдозрили в шпигунстві, якщо виявлять справжній шпигунський гаджет.

Екскурсія проходила у супроводі представника служби охорони Білого дому. Він відразу ж дав знати, що користуватися туалетами під час відвідування заборонено. Оскільки весь огляд займав лише 15-20 хвилин часу, відвідувачам пропонувалося заздалегідь про це подбати. Охоронець повів відвідувачів по залах і кабінетах будівлі, дорогою надаючи коротку інформацію про їхнє призначення. Коридорами снували люди в ділових костюмах, з папками в руках. Робота в Білому домі не припинялася ні на хвилину. Вочевидь, політика не терпить перерв на час екскурсій. Макс із цікавістю роздивлявся їхні обличчя, гадаючи, від кого ж із них залежать поставки зброї в його країну.

- Ось у цьому залі засідає конгрес Сполучених Штатів, який ухвалює закони за допомогою голосування, - повідомив охоронець-екскурсовод.

У Макса несподівано виникло запитання:

- Скажіть, будь ласка, а хто саме у вашому уряді займається питанням військової допомоги Україні?