Частина 3

Ранок наступного дня розпочався, як зазвичай, з ранньої прогулянки і ранкового купання. Плавати на світанку справді виявилося дуже приємно. Водна гладь була тихою і спокійною, її не хвилював вітерець, а вода чиста і прозора, не потривожена численними туристами. Риби групами випливали на ранкове полювання. Тут і там з води вискакували зграйки маленьких рибок, гнаних невблаганним хижаком.

Катер стояв на колишньому місці, що чимало заспокоїло Макса. Хлопчик був у передчутті першого уроку з дайвінгу. Після легкого сніданку він у супроводі бабусі вирушив до клубу "Акванавт". Костас зустрів його потиском руки і запропонував пройти в навчальний басейн. Бабуся залишилася чекати під пляжною парасолькою, ховаючись від палючого сонця.

На першому занятті інструктор пояснив Максу основні правила поведінки у воді, ознайомив із водолазним обладнанням, підібрав гідрокостюм і приміряв акваланг, який виявився дуже важким.

- Костасе, як же я зможу тягнути на собі такий вантаж і не потонути? - здивувався хлопчик.

- У воді всі предмети здаються набагато легшими. До того ж вода має властивість виштовхувати предмети нагору. Що більша глибина занурення, то сильніший опір води, - пояснив він.

Потім Костас показав спеціальний дайверський пояс, обладнаний важкими грузами зі свинцю. Залежно від ваги людини, підбирається необхідна кількість грузiв, щоб побороти опір води і зануритися на потрібну глибину.

- Оце так! - дивувався Макс. - Мені завжди здавалося, що потрібно навчитися триматися на воді, щоб не потонути, а виявляється, необхідно ще й гирі на собі тягнути, щоб не спливати!

- Це ж елементарна фізика, - розсміявся Костас, - ти вивчатимеш цей предмет у школі пізніше, коли подорослішаєш.

Подібні міркування хлопчика дуже смішили досвідченого дайвера.

Раптом біля стійки заправки балонів Макс помітив знайому фігуру в білій кепці. Чоловік приніс свій акваланг на заправку кисневою сумішшю. Хлопчик намагався роздивитися його обличчя, але той стояв спиною. Макс не зводив очей з об'єкта, лише у піввуха слухаючи інструктора. Нарешті, капітан "Медузи" закінчив свою справу і зібрався йти. Він розвернувся і... увазі хлопчика відкрилося знайоме обличчя! Актор із жахом упізнав у ньому того самого молодого шпигуна, якого відправив у зачиненому вагоні до Білорусі. Шокований Макс швидко зметикував відвернутися, щоб не бути поміченим, адже шпигун був добре знайомий з ним і міг легко впізнати. Він швидко присів униз і нахилив голову, нібито зав'язуючи шнурки на кросівках. Костас не надав цьому значення і продовжив заняття. А ось Актор не міг повірити своїм очам і розмірковував про те, як же вдалося цій хитрій морді врятуватися від гніву начальства? Адже за всіма розрахунками, шпигуна мали розстріляти на батьківщині за невиконання важливого завдання. Вочевидь, передбачаючи таку перспективу, він примудрився втікти із вагона. Звісно, йому не було сенсу повертатися до своїх, напевно тому шпигун вирушив в іншу країну й оселився там під вигаданим ім'ям. Усі ці здогадки крутилися в голові Макса, не даючи спокою. Йому хотілося терміново повідомити своє агентство про таке неймовірне відкриття, але робити це під час уроку, на очах у всіх, було не можна.

Ледве дочекавшись закінчення занять, Актор кинувся до бабусі:

- Ба, я впізнав його!

- Кого ти впізнав? Де? - не зрозуміла вона.

- Капітана "Медузи", він був тут! Це відомий шпигун, я його знаю!

- Та ну?! - здивувалася бабуся. - І що ж тепер буде? - сплеснула вона руками.

- Ходімо швидше, мені необхідно терміново повідомити про це в агентство, - потягнув він її за руку.

Крокуючи додому, Актор уважно дивився на всі боки, щоб не потрапити на очі шпигунові. Страшно було уявити собі, що могло статися, якби він дізнався про Макса! Бажання помститися напевно гніздилося в гнилій душі продажного шпигуна. А тут Актор виявився абсолютно незахищеним, без підтримки куратора та інших спецагентів секретного офісу.

Зайшовши додому, він насамперед увімкнув прямий зв'язок.

- Вітаю тебе, агенте 2601! Як проходить відпочинок на морі? - запитало обличчя куратора.

- Весело проходить, нічого не скажеш! - відповів Макс. - Знаєте, кого я сьогодні зустрів?

Агент Бульдог запитально подивився на хлопчика.

- Ви пам'ятаєте того молодого російського шпигуна, якому ми підмінили ключа у будівлі флайспота? Так він і є хорватський Йосип Кнежевич! - випалив Актор.

- Тобто ти хочеш сказати, що капітан катера і шпигун, якого ти відправив у вагоні, одна й та сама особа? - перепитав насторожений агент 48.

- Саме так! Сьогодні я впізнав його!

- Почекай, чи не міг ти помилитися?

- Ніякої помилки немає, це точно він! Я бачив обличчя дуже чітко!

- Як же йому вдалося втекти від гніву начальства? - здивувався Бульдог.

- Напевно, якось викрутився після приїзду в Білорусь, або підкупив когось - припустив Макс.

- Послухай мене уважно, Акторе, - серйозно заговорив куратор, - ти в небезпеці. Будь увесь час на сторожі! Я зв'яжуся з нашим грецьким офісом, щоб надали тобі підтримку.

- Невже все так серйозно? Ви вважаєте, що мені загрожує небезпека? Але ж шпигун мене не впізнав.

- А ти не здогадуєшся, чому він досі стирчить біля берега, хоча давно вже передав капсулу?

- Ні, - зізнався Макс.

- Цілком імовірно, що після зникнення отрути шпигун вирішив залишитися і розібратися, у чому тут справа і кому знадобилося ставити їм палиці в колеса.

- Але як він узагалі виявився замішаний у цій справі? - дивувався Актор.

- Ймовірно, у такий спосіб він вирішив вислужитися перед начальством і спокутувати свою провину, - міркував агент Бульдог. - А можливо, він діяв під новим ім'ям, вирішивши таємно заробити грошей на продажу отрути своїм колишнім спецслужбам.

- Оце так справи!

- Прошу тебе, не висовуйся і будь гранично обережний, Максе. Тобі не можна потрапляти йому на очі.