Макс вивчав дивовижний підводний світ Егейського моря через скло маски. Він плавно просувався у воді, намагаючись не злякати морських мешканців помахом своїх ластів. Повз проносилися зграйки різнокольорових рибок, деякі з них, особливо цікаві, зупинялися, зависаючи у воді, і з цікавістю розглядали нирця.
Пірнати Макс навчився порівняно недавно, і то в басейні, під чуйним керівництвом свого невгамовного діда, тому зараз тільки-но відкривав для себе всі принади підводного світу. Хлопчик із завмиранням серця стежив за пересуванням маленького морського коника, несподівано відзначаючи для себе той факт, що рухається він задом наперед. На дні велика морська зірка підняла свої щупальця, готуючись спливти на поверхню. Блакитний краб висунувся з-під каміння, чатуючи свою здобич. Ех, зняти б на відео усю цю красу!..
Ось тут-бо і став у пригоді Максу шпигунський годинник. Він увімкнув камеру одним натисканням кнопки, наводячи екран на об'єкт. Раптом годинник заблимав блакитним світлом, привертаючи до себе увагу власника, на екрані з'явився напис: "Акторе, ти потрібен". І все! Ось так, без жодних пояснень, його висмикнули з казкового світу одним єдиним повідомленням. А канікули як же?!
Макс виринув із води, зняв маску і невдоволено подивився на всі боки:
- Що в них там ще сталося? Відпочити дитині не дадуть! - невдоволено пробурчав він і поплив до берега.
На суші його вже зустрічала бабуся, послужливо підставивши рушник:
- Чому так швидко, онучку? Я тебе раніше обіду не чекала, - пожартувала вона, витираючи Макса.
- Та знову я їм знадобився, викликають на зв'язок, - пояснив онук.
- А-а, ну це справа серйозна, - зауважила вона з розумінням, - тільки скажи їм там, що одного я тебе не пущу! Нехай так і знають! Поки ти тут, зі мною, я за тебе відповідаю, - категорично заявила бабуся.
Макс схопився за голову!
- І як же ти собі це уявляєш? Я з'явлюся на завдання з бабусею?! А ти будеш бігти слідом за мною і шмарклі витирати, чи що?! Та я ж зганьблюся на весь шпигунський світ! - стогнав Актор, не розуміючи, як йому викрутитися з цього становища.
Але з бабусею сперечатися було марно. Ще більш марно, ніж із дідом, хлопчик це добре знав. Якщо сказала щось, то як відрізала! "Втекти від неї на деякий час, чи що?" - промайнула в його голові шалена думка. Але він згадав, що твердо обіцяв мамі й татові слухатися бабусю, інакше його одного, та ще так надовго, більше ніколи не відпустять. Адже Макс так любив море...
Трохи подумавши, хлопчик вирішив спершу дізнатися, що від нього вимагають. Можливо, справа зовсім незначна і не потребуватиме великого ризику, а бабуся згодиться для прикриття.
Макс зайшов у будинок, подалі від чужих очей, і ввімкнув голограму. На зеленому фоні одразу ж з'явилася голова агента Бульдога:
- Привіт, Акторе! Як відпочиваєш? - по-свійськи поцікавився він.
- Із вами тут відпочинеш, як же... - пробурчав Макс.
- Гаразд, гаразд, не бурчи. Завдання є. Надовго ми тебе не затримаємо.
- Що треба зробити?
- Простежити за одним типом. Деякий російський бізнесмен у нас під підозрою, цілими днями на пляжі ошивається, схоже, чекає на когось. Зможеш?
- Не питання! Далеко їхати?
- Та ні, він якраз у маленькому готелі оселився, біля пляжу Елунда, це біля тебе за п'ятнадцять кілометрів. Тому й турбуємо.
- Тут така справа... - Макс почухав маківку, міркуючи, як правильніше сказати.
- Що таке? Говори вже! А то твої думки в голові плутаються, я їх розібрати не можу.
- Бабуся моя... вона в курсі. Ясна річ, їй батьки розповіли, але ж вона - сама таємниця! Навіть якщо катувати будуть, мене не видасть.
- Ближче до справи, Акторе, - поквапив його куратор.
- Коротше кажучи, бабуся заявила, що не відпустить мене одного. Або з нею, або нікуди - питання так стоїть, вона за мене відповідає, - винувато зізнався хлопчик.
- Теж мені, проблема! - розслабився Бульдог. - Ми і її задіємо, не переживай.
Вже за півгодини Макс їхав у машині в напрямку до пляжу "Елунда-біч". Бабуся із зосередженим виглядом кермувала і дивилася перед собою на дорогу, готуючись виконати важливе державне завдання. Що й казати, план спрацював! Вона охоче погодилася допомогти своєму улюбленому онукові, а за одне й українським спецслужбам. Таким чином і вовки будуть ситі й вівці цілі, як то кажуть у прислів'ї.
- Максику, а що це за бандит такий, за яким ми стежити збираємося? Що він накоїв? - поцікавилася бабуся.
Слово "ми" особливо сподобалося Акторові і він поблажливо посміхнувся.
- Це росіянин, кримінальний тип, за ним багато гріхів тягнеться. Ми підозрюємо, що він не випадково навідався на Крит. До того ж був викритий у співпраці з ФСБ, - діловито пояснив хлопчик.
- О, та ці росіяни всі часто-густо бандити! І чому їх тільки Греція пускає у свою країну?! Воно ж звичайно зрозуміло, туризм поза політикою. Та тільки небезпечно це...
- Ось тому наші спецслужби і беруть під приціл таких "туристів", - повідомив онук, - особливо зараз, коли в країні багато українських біженців. Хто знає, що на думці у ворога?
- Ясно. Давай повторимо ще раз план дій, - із серйозним виглядом заявила бабуся.
- Ба, тобі не варто хвилюватися! Я сам усе зроблю, тобі потрібно буде тільки прикривати мене в разі потреби. Ти моє алібі, розумієш?
- Хм, тобі легко казати: "не хвилюйся"! Сам вже давно цим займаєшся. А для мене це перше в житті спецзавдання! Боюся "вдарити в бруд обличчям" і підвести тебе, - поскаржилася вона.
Макс розсміявся дивлячись, як хвилюється його бабуся, немов він сам перед контрольною з математики. Це й справді мало кумедний вигляд.
У цей час попереду показалися яскраві пляжні парасольки з назвою "Елунда-біч". Бабуся припаркувала машину на парковці і взяла свою незмінну сумочку.
- Ба, а сумка тобі навіщо? Ми ж не в театр зібралися!
- А гроші я куди покладу? А серветки? А печиво і бутерброди? Про крем від сонця я взагалі мовчу!