Роздiл 46

   Дорогою додому всі мовчали, намагаючись оговтатися.

- Пропоную щось випити, - запропонував вражений дідусь, який ніяк не міг повірити в те, що трапилося. Виявляється, його онук не скиглій, а герой... не слабак, а спритний... не домосід, а секретний агент!..

- Мабуть, нам усім не завадить відзначити успіх нашого Максика, погодився тато.

Добравшись додому, тато урочисто відкоркував пляшку шампанського зі святковим хлопком і піною. Мама розрізала куплений дорогою торт і відкрила коробку цукерок. Дітям налили в келихи сік. Тато виголосив тост:

- За наймолодшого спецагента у світі, який за сумісництвом є і нашим сином! За тебе, Максику!

- За нашого героя! - підхопив дід.

- Вітаю, онучку! Я сьогодні ж зателефоную Захарчику i розповім про твої подвиги... - промовила бабуся.

- А ось цього робити не варто! - суворо зупинив її дід. - У цій справі потрібна повна таємнiсть, - діловито заявив він.

- За тебе, мій улюблений синочку! - вимовила мама і обійняла свого хлопчика.

Родина випила за урочистий привід і всі трохи розслабилися. На Макса тут же посипався град запитань. Він ледве встигав відповідати на одне запитання, як за ним слідувало інше. Родичі перебивали один одного, намагаючись отримати відповіді, які їх цікавили.

- Онучку, розкажи нам, чого тебе там навчили? - попросив дідусь.

- Різним шпигунським технікам, - відповів хлопчик.

- Це яким же? - не вгамовувався дід.

- Наприклад таким, що я знаю, де ти ховаєш заначку, - відповів Макс.

Дід підскочив на стільці від несподіванки.

- Яку заначку? - моментально відреагувала бабуся і суворо подивилася на чоловіка.

- Синку, розкажи нам ще, що ти вмієш? - попросив батько.

- Я вирахував код для входу в твій комп, тату, - зізнався син.

- Що? Як? - здивувався той. - Там же подвійна система захисту встановлена!

- Проти лому немає прийому, як ти полюбляєш казати, татку, - розсміявся син.

- Це не надто корисні навички, - наставницьки зауважила мама. - Ти там хоч чогось корисного навчився за цей час?

- Звичайно навчився, матусю! Тепер я нічого не забуваю, якщо ти це помітила, - відповів Макс.

- Доведи?

- Мамо, давай посперечаємося, що я подивлюся в холодильник протягом тридцяти секунд і запам'ятаю все, що там знаходиться? - запропонував син.

- А давай! - погодилася мама і приготувалася ввімкнути таймер на телефоні.

Макс відчинив холодильник, зосереджено пробіг очима по полицях, і за сигналом таймера закрив дверцята.

- Тепер я відвернуся і перерахую все, що лежить на кожній полиці, - повідомив він.

- Починай, - дала команду мама і знову відчинила дверцята холодильника.

- Сир, чотири йогурти, два сирки, сметана, желе три баночки... це на верхній полиці, - перераховував Макс. - Середня полиця: нарізка три упаковки, скляний контейнер із готовою куркою, миска з варениками, - продовжував він. - На нижній полиці стоїть каструля з борщем, Елкіні котлети і картопля-пюре в коробці.

- Нічого собі! - вигукнула здивована мама. - А в дверцятах холодильника що?

- Ммм... там ліки в пляшечках, пачки з пігулками, оливки і фініки... на нижній полиці стоїть сік, молоко і баночка варення. Вірно? - запитав Макс і повернувся обличчям до мами.

Та розчулено дивилася на свою старшу дитину і тільки руки розвела від подиву, не в силах вимовити ні слова.

- Наш син і справді геній, люба, час це визнати! - зауважив тато. Він обійняв мамку за плечі та підморгнув Максу.

- Онучку, повідай нам про те, як ти врятував тих дітей? - попросила бабуся.

Макс розповідав про свої подвиги у всіх подробицях, щоправда, іноді злегка прикрашаючи події... але зовсім трохи...

- Розкажи-но нам, синку, що там робив наш Рем? - не терпілося дізнатися татові. Річ у тім, що він вважав їхнього пса безглуздим створінням, здатним тільки мочитися в капці та випрошувати їжу.

- Між іншим, наш Рем виявився дуже кмітливим, його навчили безлічі команд, - повідомив Макс. - Ви пам'ятаєте той репортаж у новинах, коли невідомий собака знайшов терориста і вибуховий пристрій у розважальному центрi? Так це і був наш Рамзес!

- Не може цього бути! - здивувався тато і недовірливо скосив погляд на пса, який сидів на килимі й лизав себе під хвостом.

- Ще й як може! - виступив на захист свого чотирилапого друга хлопчик.

- Тоді світ точно котиться під укіс... - протягнув шокований тато, не відриваючи погляду від Рема.

Розпитування тривали знову і знову...

За годину дід вирішив прийти на допомогу онукові і врятувати його від цих, як йому здавалося, нестерпних тортур:

- Гей, що ви напали на дитину? Досить мучити його своїми безглуздими запитаннями. Вам же було сказано, що робота спецагента має залишатися в таємниці! - він багатозначно підняв вказівний палець.

Втручання діда принесло свої результати і Макса на деякий час залишили в спокої.

Дідусь одразу ж вирішив навчити онука писати шифровки молоком, як це робили за старих часів.

- Дивись, Максе, береш зубочистку або будь-яку іншу паличку, вмочуєш її в молоко і пишеш на папері. Коли літери висохнуть, то стануть зовсім непомітними і ніхто не зможе прочитати твоє таємне донесення, - показував він секрети премудрості.

- Дідусю, так у чому ж тоді сенс? - знизав плечима Макс. - Якщо донесення не можна прочитати, навіщо його писати взагалі?

- Ех, молодо-зелено... - зітхнув дiд і запалив декоративну свічку, що прикрашала полицю у вітальні. - Ось, дивись... - він підніс аркуш паперу з невидимим шифруванням до полум'я свічки, і несподівано літери стали проявлятися від нагрівання, утворюючи коричневі за кольором слова.

- Ух ти!!! Здорово! - вигукнув здивований онук.

- Ото ж бо!.. - відповів задоволений дід.

Вдосталь надивившись на дивовижний трюк із молоком, Макс зауважив:

- Ось тільки, дідусю, не хочу тебе засмучувати, але цей метод безнадійно застарів і більше підходить для хімічного експерименту, - зауважив він. - У наше століття нано-технологій будь-які секретні матеріали передаються на мікрочіпах! - додав він зі знанням справи.