Роздiл 44

   У понеділок вранці вся родина в зборі з'явилася в Українське консульство у Варшаві. Тато на всякий непередбачений випадок захопив із собою всі документи. Але всупереч побоюванням, їх провели до великого просторого кабінету, де консул особисто і дуже ввічливо привітався з кожним із членів родини та потиснув татові й дідові руки.

- Я запросив вас для того, щоб особисто висловити подяку за відважний вчинок вашого сина, - виголосив український консул.

Уся сім'я розплющила від подиву очі.

- Який відважний вчинок? - уточнив тато, витягнувши шию.

У цей момент до кабінету увійшов чоловік, у якому Макс з подивом упізнав агента Шефа, начальника секретного агентства.

- Дозвольте представити вам начальника Українських спецслужб у Варшаві, - виголосив консул, - він пояснить суть того, що відбувається.

Перший привітався з усіма присутніми, потім по-свійськи потиснув руку Максу і поплескав його по плечу, чим викликав ще більше здивування родичів.

- Що тут відбувається? До чого тут спецслужби і мій син? - вигукнув здивований батько, намагаючись розібратися що до чого.

- Зараз ви все зрозумієте, - відповів Перший. - Ваш син, Макс, є нашим секретним спецагентом.

- Що-о-о-о??? - вирвалося в мами. Вона притиснула руки до щік і не могла повірити почутому.

- Так-так, ви не помилилися. Макс - чинний спецагент під прикриттям на службі України, - спокійно повторив Перший.

- Але це неможливо, адже він же зовсім дитина! - вигукнув тато.

- Зате яка дитина?! - додав бос. - Я вас запевняю, що рівних Максу немає навіть у ФБР. Наразі він є єдиною дитиною-спецагентом у світі і на його рахунку вже не одна розкрита справа та вдало виконані місії.

- Щось мені здається, що це якийсь розіграш... - промовив спантеличений дід, озираючись на всі боки і зчепивши руки за спиною.

- Ні, не розіграш, - вступив у розмову консул. - Ваш Макс самостійно розкрив і запобіг вивезенню сотні українських дітей за кордон як заручників.

- Що??? - перепитав дідусь, - менi, здається, почулося...

- Не почулося, - запевнив його консул.

- Невже це все правда? - у свою чергу уточнив батько, переводячи погляд то на консула, то на свого сина.

- Справжнiсенька правда! Ваш син - герой! - підтвердив консул.

- Але чому ж ми, батьки, були не в курсі справи? - обурилася шокована мама. - Коли він міг вчинити все це? У який час був відсутній удома чи на заняттях? Де ви розшукали мого сина? - не могла зрозуміти вона.

- А це питання до тебе, - зауважив тато, - треба краще стежити за дітьми.

Перший заступився і відповів:

- Річ у тім, що подібні місії мають залишатися в секреті для більшої безпеки. Але не хвилюйтеся, ваша дитина постійно перебувала під нашим невсипущим наглядом і їй не загрожувала небезпека.

- Чому саме наш Макс, я не розумію? - розвела руками шокована бабуся. - Інших дітей не знайшлося, чи що?!

- А інші діти нам не підійшли, - зауважив Перший. - З усіх українців, які нині проживають у Варшаві, тільки Макс відповідав усім необхідним вимогам.

- Але ж він нічого не вміє і не знає! - вигукнув приголомшений дід.

- Хто? Макс?! - здивувався агент Шеф. - Нехай буде вам відомо, що ваш онук пройшов прискорений курс спецпідготовки і володіє прийомами айкідо достатньою мірою, щоб впоратися з дорослим супротивником, що, зрештою, він і зробив під час останньої місії, - усміхнувся бос.

Дід якось зблід і схопився за серце.

- Тобі погано? - занепокоїлася бабуся. - Можна попросити у вас склянку води? - звернулася вона до консула.

- Так, звісно ж... - він дав відповідні розпорядження секретарці, яка одразу ж внесла графин із водою і склянки на таці.

Молодша сестра Елка не розуміла, що відбувається навколо, але теж відкрила рота за компанію з усіма.

Весь цей час Макс стояв осторонь і мовчки спостерігав за реакцією родичів. Нарешті збулася його мрія і вони дізналися про його подвиги. Цікаво, що тепер скаже його родина? Чи буде мама вигукувати, що пам'ять у сина як у Золотої рибки? Чи стане тато обурюватися, що він важка дитина? Чи продовжить бабуся ставити в приклад свого ідеального онука Захарчика, або тепер сам Макс стане прикладом для наслідування? І чи зможе дідусь далі принижувати онука, знаючи про його заслуги?

- Але це ще не все, - продовжував Перший, - ваш пес Рем теж працював у парі з Максом.

- Що??? Цей недолугий бовдур, що ссить у мої черевики, теж спецагент? - вигукнув вкрай шокований батько.

- Я б так не сказав... - заперечив бос. - Рем дуже розумний собака і завдяки йому нам вдалося завершити кілька вдалих спецоперацій.

- Скажіть, може настав кінець світу, а я про це не дізналася? - поставила риторичне запитання мама, яка зблідла від сильного стресу.

Перший усміхнувся:

- Ніякого кінця світу не сталося, шановні родичі Макса. А ось перемога України значно наблизилася завдяки вашому синові й онуку, - при цьому бос багатозначно глянув на діда.

Консул подивився на годинник і вимовив:

- Одну хвилину, я увімкну відеозв'язок.

Він розвернув монітор комп'ютера до відвідувачів і натиснув кнопку дзвінка. Через кілька гудків на екрані з'явилося обличчя президента України Володимира Зеленського:

- Вітаю, шановні! - вимовив знайомий голос із характерною хрипотою.

- Доброго ранку, пане Зеленський... - пролунали здивовані голоси родини після значної паузи.

- Доречі, покажіть мені нашого героя? - попросив він.

- Ось він, пане президенте, - Перший підвів Макса за плечі ближче до екрана.

- Такий малий, а вже настільки сміливий та кмітливий! - зауважив Володимир Зеленський, посміхаючись хлопчику. - Якщо в нас росте така героїчна молодь, то ми обов'язково переможемо у війні!

- Служу народу України! - несподівано вигукнув Макс.

- Молодець, хлопче! Наша країна пишається такими героями! Бо діти, яких ти врятував - це найважливіший скарб нації. Я особисто дякую за твій подвиг і вручаю подарунок, який передасть тобі наш консул.