Роздiл 43

   Наступного ранку в офісі відбулися загальні збори, на яких бос підбивав підсумки спецоперації:

- Можна сказати, що вчорашнє завдання стало, свого роду, іспитом для всього нашого агентства, - виголосив Перший. - І мушу зауважити, що кожен із вас проявив себе з найкращого боку. У роботі особливо виявилися узгодженість дій і професіоналізм, - додав він. - Але особливо відзначився наш юний спецагент 2601.

У цей момент Максу чомусь стало дуже ніяково, він зашарiвся.

- Саме завдяки йому вдалося дізнатися про викрадення дітей і запобігти їхньому вивезенню на територію Білорусії, - продовжував Перший. - Актор серйозно ризикував собою і не побоявся залишитися в закритому вагоні. А також він зміг нейтралізувати і знешкодити серйозного супротивника, незважаючи на значну перевагу сили і відсутність справжньої зброї, - виголосив Шеф.

"Ну нарешті, він зрозумів, що зброя мені необхідна!" - подумав Макс і тут же зупинився, адже у цьому місці неможливо приховати навіть власні думки.

- Агенте 2601, висловлюю тобі подяку від імені українських спецслужб, - продовжував Перший. Від себе ж хочу додати, що всі ми дуже пишаємося працювати з тобою в одній команді!

Після зборів усі агенти стали підходити і вітати Макса особисто:

- Ну, тепер ти зірка нашого офісу! - саркастично зауважив Шерхан, але тим не менш, потиснув руку.

- Я бачив, як ти бився вчора на даху вагона, - сказав Макс, - це був найкращий бій, що я коли-небудь бачив! - зі свого боку похвалив він Шерхана і той засвітився від гордості.

- А що, малюку, все ж таки знадобилися тобі мої шпигунські штучки?! - зауважив майстер Болт і підморгнув оком. Макс вирішив пропустити повз вуха його звернення.

- Дякую вам від душі, майстре Болт! Якби не ці гаджети, то я б нізащо не впорався, - подякував хлопчик.

- Не соромся, хлопче, - поплескав його по плечу куратор. - Твоя хвалена кмітливість знайшла б вихід у будь-якій ситуації!

Цього ранку на порозі школи на Макса чекав Плохiш. Побачивши хлопчика, він кинувся до нього назустріч:

- Вибач, що так усе вийшло... - заговорив він, присоромлено дивлячись в очі.

- Та годі, проїхали! - заспокоїв його совість Макс і простягнув руку.

Віталік із запалом потиснув її обома ручищами, від чого у хлопчика звело навіть лікоть і плече.

- Тихіше ти, здоровань, покалічиш! - засміявся він.

- Вiднинi ти мій найкл-лащий дл-луг! - прокартавив Віталік.

- Послухай-но мене, - повчально промовив Макс, - щоб знову не попастися на ту саму вудку, ти маєш навчитися вирішувати свої проблеми самостійно.

- Я вже зл-лозумів... - опустив очі Віталік, - тепел буду вчитися добл-ле. Дякую, що допомагаєш мені з домашкою!

У цей час продзвенів шкільний дзвоник, що запрошував дітей на перший урок.

- Бувай, Віталіку!

- До побачення, Максе!

Через кілька днів на вихідних уся родина зібралася за сніданком. Мама готувала по суботах свої знамениті млинці з ягодами, це був її фірмовий рецепт. Млинці дійсно виходили - пальчики оближеш! Бабуся і дідусь теж прийшли в гості провідати онуків. За сніданком дід увімкнув телевізор, він мав таку шкідливу звичку дивитися новини під час їжі, що ніяк не сприяло здоровому травленню. Показували репортаж про врятованих українських дітей, викрадення яких зміг розкрити й самотужки запобігти якийсь юний школяр із Варшави. У цей момент у відчинене вікно залетіла оса і стала кружляти над столом, мабуть, відчула запах маминих млинців. Макс боявся ос як вогню! У дитинстві хлопчик неодноразово страждав від їхніх укусів і добре пам'ятав цей біль. Він почав у паніці кричати і розмахувати руками, заважаючи іншим. Молодша сестра Елка, дивлячись на брата, теж влаштувала істерику. Загалом, балаган вийшов ще той! Коли осу було вбито твердою татовою рукою, а порядок за столом відновлено, дід повчально промовив:

- Ось подивися, Максе, які бувають сміливі школярі: один хлопчик урятував цілий вагон із викраденими дітьми. І зауваж, зробив це самотужки! - у цьому місці дід підняв вказівний палець. - А ти однієї єдиної оси злякався і влаштував істерику, як дівчисько. Ех, не буде з тебе користі... - роздратовано вимовив він і безнадійно махнув рукою на онука.

Макс уважно подивився дідові в очі, мабуть, бажаючи щось сказати на своє виправдання, але передумав. Він встав з-за столу, заявивши, що не хоче більше їсти, взяв свій планшет і пішов на диван, подалі від родини.

Пролунав дзвінок у двері. Тато підняв трубку домофона і впустив листоношу, який доставив термінову телеграму.

- Що там сталося? - підійшла стурбована мама.

Батько прочитав текст і повідомив:

- Усю нашу родину, включно з дітьми, запрошують на зустріч до консульства України в Польщі, в понеділок о 10. 00.

- А з якого приводу зустріч, там не написано? - поцікавився допитливий дід.

- Ні, але зазначено, що явка суворо обов'язкова, - повідомив тато.

- Цікаво, що їм від нас знадобилося? - знизала плечима бабуся. - Сподіваюся, нас не вишлють із країни під час війни...

Ця телеграма добряче спантеличила всю родину. Родичі гадали над причиною раптового наполегливого запрошення і висували різні версії: від штрафу за паркування в недозволеному місці до участі в мітингах на підтримку України.

- Може це Макс у школі накосячив? - запропонував свій здогад дід.

Хлопчик з ненавистю глянув на дідуся. "І що це він до мене причепився сьогодні?!" - подумав він.

- А може це ти, дідусю, знову перебігав дорогу на червоне світло? - уїдливо запитав він.

Дід одразу ж відвернувся і зробив вигляд, що закашлявся, тим самим закінчивши неприємну для нього розмову. Річ у тім, що всі знали про цю його звичку, за що мама неодноразово сварила дідуся.

"Якби родичі знали всю правду про мене, то заговорили б по-іншому..." - подумав ображений Макс.