Роздiл 41

   Раптом колеса заскреготали по рейках, вагон похитнувся так різко, що Макс звалився на підлогу. Потяг зупинився.

- Хлопці, увага, хтось відчиняє двері, прикиньтеся сплячими, - попередив Актор, а сам приліг із краю, збоку від дверей.

Розсувні двері з гуркотом відводилися і на порозі вагона з'явилися двоє людей:

- Чуєш, хлопче, постав ці відра з водою всередину, - наказав один другому.

У вагон зайшов... Плохiш?! Макс не повірив власним очам! Невже цей зрадник теж бере участь у викраденні дітей?!

Віталік поставив відра на підлогу вагона і несподівано помітив Макса, який лежав поруч. Плохiш одразу впізнав його, оскільки бачив практично щодня і зовнішність хлопчика надійно зафіксувалася в його пам'яті.

- Е-е, тут пл-лоблема, - покликав він другого відвідувача.

Актор доклав вказівний палець до рота, просячи Плохiша не видавати його.

- Що там сталося? - поцікавився другий.

- Тут е-е... ну, це... загалом... м-м... - промичав у відповідь Віталік щось невизначене.

- Гаразд, іди сюди і пильнуй, щоб двері не зачинилися, а я піду подивлюся, що там сталося, - відповів другий.

Плохiш, здивовано озираючись на Макса, вийшов з вагона. На зміну йому всередину зайшов... той самий молодий шпигун із флайспота, за яким стежив Актор і підслухав його розмову в готелі про викрадення українських дітей.

- Що тут? Ще спите, засранці? Ніхто не здох? Фу, сморід якийсь!.. - він гидливо закрив рукою ніс. - Ну нічого, прокинетеся і знову нап'єтеся водички зі снодійним, а там і до кінцевого пункту недалеко.

Тут вже знаменита кмітливість Макса не підвела його - він витягнув з кишені електрошокер  «чупа-чупс» і вдарив розрядом у ногу шпигуна. Той звалився від болю на підлогу, але Актор не дав йому шансу піднятися і завдав ще одного електричного удару. Шпигун завив від болю.

Увесь цей час Плохiш стояв біля дверей вагону, як заворожений, і стежив за тим, що відбувається. Він не кинувся на допомогу ні Максу, ні шпигунові, не приймаючи жодну зі сторін. Судячи з усього, тугодум Віталік не міг визначитися, хто правий, а хто винний у цій ситуації.

Але Актор не втрачав пильності:

- Хлопці, швидко всі на вихід! Я затримаю його, - крикнув він.

Діти за його командою кинулися геть із вагона, збивши очманілого Плохiша з ніг. Старші допомагали молодшим і виносили їх на руках.

Макс увімкнув промінь світла на годиннику і засліпив ним російського агента, потім витягнув газовий балончик  «тік-так» і для вірності розпорошив йому в очі. Коли останні діти покинули вагон, Актор вискочив назовні і засунув двері. Тепер шпигун сам опинився у своїй пастці і не зможе вибратися звідти до самої кінцевої зупинки в Білорусії.

Нарешті, потяг рушив у дорогу, відвозячи із собою російського агента, про якого вже точно подбає його шеф і застосує найвищу міру покарання. Максу згадалася фраза з підслуханої розмови двох шпигунів у готелі: "Наш головний не потерпить помилки, за будь-який промах - розстріл!"

Діти стояли на вулиці, обступивши Плохiша щільним кільцем. Тільки зараз, при світлі дня, Макс помітив, який жахливий вигляд вони мали: схудлі, немиті, з чорними колами під очима і переляканим поглядом; одяг їхній був брудним, а волосся нечесаним... Серце хлопчика стислося, побачивши цих бідолах.

- Ну що, Віталіку? Працюєш зрадником? - звернувся до нього Макс.

Той подивився на нього здивованими очима:

- Хто? Я? - перепитав Плохiш. - Та я ж допомагав укл-лаїнським спецслужбам евакуювати цих дітей із зони бойових дій!

- Та невже?! - пролунав із натовпу уїдливий вигук.

- Так, саме! Вас везли в оздол-ловчий дитячий л-лагель у лісах Польщі... - продовжував Віталік.

- Нас викрали з країни, силоміць забрали в батьків і відвозили до Білорусі як заручників! - повідомив старший із дітей, вочевидь хлопчик був у них за головного.

Плохiш здивовано втупився на того, хто говорив:

- Не може бути! Укл-лаїнці не могли таке вчинити...

- А ніхто й не говорить про українців, тупоголовий дурню! Нас викрали росіяни, - повідомив йому той самий хлопчик.

- Але як же це? - не розумів Плохiш, сидячи на землі й розвівши руки, - адже зл-ладник - це він! - Віталік вказав пальцем на Макса. - Я стежив за ним, укл-лаїнська лозвідка л-лозсеклетила лосійського агента, - повідомив він.

Дитячі голови з цікавістю повернулися в бік Макса.

- Хто зрадник?! Я???!!! - заревів Актор і, не стримавши свого гніву, кинувся з кулаками на Віталіка.

Зав'язалася справжня бійка. Обидва хлопчики каталися по землі, немов два собаки, що зчепилися в бою. Хоч сили були й не рівні, але Макс боровся за праве діло і це додавало енергії, до того ж він навчився прийомам у тренера Хука.