Роздiл 39

   Спецагенти, які прибули на допомогу за командою боса, помітно змінили хід сутички, тепер перемога була явно на боці українців. Актор чекав своєї черги, лежачи під вагоном, як наказав Шеф. Хлопчик вирішив змінити місце і трохи пересунувся, щоб краще спостерігати за сутичкою, як раптом у його поле зору над головою потрапив люк у днищі вагону, судячи з усього, він призначався для технічних цілей. "Еврика!" - пронеслася в голові захоплена думка. Макс, не гаючи ні хвилини, повідомив про свою знахідку в навушник:

- Перший, Перший, увага, я бачу люк у днищі вагону!

- Якого розміру люк? Чи може туди поміститися дитина? - послідувало негайне запитання Шефа.

- Так, я б проліз, - відповів Макс.

- Агенте Болт, вирушай до Актора і відкрий вже цю бiсову броньовану консервну банку! - наказав бос.

Буквально за хвилину Макс побачив майстра, який підповзав до нього і тягнув за собою рюкзак.

- Де люк? - уточнив він, озираючись на всі боки.

- Він тут, просто в мене над головою, - показав хлопчик.

- Так, так... а про люк-то вороги й забули... або просто вирішили заощадити на броні, - усміхнувся майстер. -Для початку слід перевірити, чи немає тут вибухового пристрою, — додав він і витягнув якийсь прилад. Поводивши ним по люку вздовж і впоперек, агент Болт задоволено прорік:

- Замінувати вони теж забули... це для нас добре,- констатував він, - нічого ці росіяни толком робити не навчилися.

Майстер Болт дістав із рюкзака якийсь балон і надів захисні окуляри.

- Відсунься-но подалі, малий! Я буду використовувати зварювальний апарат, бережи очі від іскор, - промовив він і взявся за справу.

Буквально за лічені хвилини люк відвалився на рейки і погляду агентів відкрилася діра.

- Об'єкт розкрито, - доповів агент Болт у навушник.

- Негайно евакуюйте звідти дітей, - наказав Перший, - я йду на підмогу.

- Акторе, я туди не поміщаюся, а ось ти легко пролізеш, - сказав майстер. - Вирушай всередину і витягни звідти діточок, я прийматиму їх по одному.

Макс, без зайвих розмов, спритно проліз у дірку люка, що відкрилася. Усередині стояла повна темрява і жахливий сморід, не було чути ні звуку.

- Я всередині. Тут темно і підозріло тихо, - доповів він.

- Увімкни ліхтарик і озирнися навколо, - пролунав голос Першого.

Актор виконав наказ. У світлі променя йому відкрилася моторошна картина: просто на підлозі купами валялися діти в дивних позах і не ворушилися.

- Вони лежать на підлозі й не ворушаться! - доповів Актор і його волосся при цьому встало дибки, він спочатку подумав, що діти мертві.

• Не панікуй, агенте, вони міцно сплять. Їх приспали, пам'ятаєш? - спокійно відповів бос і його голос привів Макса до тями.                                                                 Хлопчик справді пригадав, як шпигун у розмові повідомив про те, що вантаж приспали перед відправкою сильнодіючим снодійним.

- Ах, так! Я згадав, - промовив Актор, - але як же мені їх евакуювати в такому стані?

- Скільки там людей? - уточнив бос.

- Не можу сказати точно, але вся підлога всіяна сплячими дітьми, вони буквально лежать один на одному... - повідомив Макс.

- Зрозуміло, отже, приблизно близько 100 - 120-ти пасажирів, - зауважив Перший. - У таких випадках потрібна ін'єкція адреналіну, - сказав він. - Акторе, ти вмієш робити уколи?

Тільки від одного питання Макса замутило від страху, адже він сам боявся шприца як вогню! Що вже казати про те, щоб проколювати голкою шкіру комусь іншому?! А тим більше, ста людям!..

- Н-ні!.. - відповів він і його голос зрадницьки здригнувся.

- Агенте 2601, припинити паніку! - наказав бос, запідозривши недобре. - Твоє завдання витягнути цих дітей за будь-яку ціну. Від тебе зараз залежать їхні життя, пам'ятай про це, - додав Перший.

Макс згадав про те, що крім нього ніхто не зможе проникнути всередину вагона, тож годі сподіватися на допомогу, доведеться діяти самостійно. Актор зібрав свою волю в кулак і набрався рішучості. Одразу ж його кмітливість підказала рішення:

- Мені потрібен нашатир, - повідомив він у навушник. Хлопчик знав, що за допомогою нашатирного спирту приводять до тями людей, які втратили свідомість.

- На жаль, такої штуки в нас на озброєнні немає, - відповів Перший, - спробуй розбудити їх іншим способом.

Актор пробрався всередину і почав намагатися розбуркати дітей, але марно. Тоді він згадав про промінь світла у своєму годиннику, здатний засліпити на деякий час ворога, він направив світловий потік на одного зі сплячих, теж без результату.

- Нічого не виходить, - доповів він, - може спробувати сльозогінний газ або електрошокер? - уточнив юний агент.

- Навіть не думай! - попередив бос. - Ці діти й так настраждалися, не варто додавати їм болю.

- Тоді залишається тільки один засіб - зламати колеса, щоб вагон не зміг зрушити з місця, і дочекатися їхнього пробудження, - запропонував Актор.

- Не вийде, - вступив у розмову агент Болт, - у такому разі вагон просто перевантажать краном на іншу платформу і все одно відправлять за призначенням.

- Це нерозв'язна проблема, - з досадою промовив бос.

- А чому б не повідомити про цю справу в поліцію? - поцікавився Макс, - вони б знайшли вихід зі становища.

- Не все так просто, Акторе. Для таких дій необхідне тривале узгодження і документальне підтвердження, яке ми поки що не зможемо надати. Поки польська влада розглядатиме питання, дітей вже доставлять у Білорусь і їхній слід загубиться, - пояснив Перший.

Макс задумався над тим, як усе складно влаштовано в цьому дорослому світі. На погані дії не потрібно ані документів, ані дозволів, тоді як на хороші вчинки необхідна маса доводів і підтверджень. Іншими словами: викрасти дітей виявилося простіше, ніж їх врятувати. Хлопчик на мить уявив себе на місці цих нещасних хлоп’ят, силою відірваних від батьків, на яких чекало невідоме майбутнє. Навіть одна думка про це була жахлива і викликала бурю емоцій, так що сльози підступили до його очей. Він взявся розглядати діточок: тут були хлопчики і дівчатка різного віку, в основному від 2-х до 12 років. Важко було висловити весь жах ситуації і страх, що панував у їхніх душах. Надивившись жахів війни, їм довелося ще випробувати розлуку з рідними і поїздку в цих нелюдських умовах, просто на голій підлозі, де немає навіть сидінь і туалету. Напевно, саме так перевозили диких тварин у зоопарки. Максу дуже хотілося допомогти цим бідолахам, але він не розумів, як саме це зробити.