Роздiл 33

   Наступного дня всі газети і новини рясніли повідомленнями про те, що вчора правоохоронці запобігли терористичному акту в будівлі розважального центру Варшави. На місці злочину було затримано зловмисника, яким виявився співробітник російського посольства в Польщі. А інтернет облетіло аматорське відео, що зібрало мільйони переглядів, у якому собака затримав злочинця і відшукав вибуховий пристрій.

- Гей, Максику, підійди-но сюди, - підкликав тато сина за сніданком. - Дивись, на відео пес точнісінько як наш Рем!

Мама підійшла ближче і теж зазирнула у телефон:

- І справді, вилитий Рем! - підтвердила вона. - Тільки нашийник інший, а так і не відрізниш.

Макс подивився на свого вихованця, підморгнув йому і пригостив печивом.

Наступного ранку в офісі секретного агентства Перший потиснув руку кожному, вітаючи з успіхом:

- Завдяки успішно виконаній операції нам вдалося розкрити очі польському уряду на злодіяння російських спецслужб. Зробивши відповідні висновки, Польща висилає всіх російських дипломатів за підозрою в шпигунстві і закриває російське посольство у своїй країні.

- Слава Україні! - переможно вигукнув агент 44.

- Героям слава! - вторили йому інші.

- Особлива подяка нашому агенту Рамзесу, без якого ця операція не мала б успіху, - додав бос, дивлячись на Рема. Пес, почувши своє ім'я, підняв вуха і радісно завиляв хвостом, приймаючи привітання з усіх боків.

   Цього дня в школі в Макса сталася невелика неприємність з одним старшокласником. Коли хлопчик на перерві несподівано зупинився і нахилився донизу, щоб поправити шкарпетку, що сповзала, той перечепився через Макса і полетів на підлогу, викликавши тим самим регіт дівчат із його класу. Звісно, дорослий школяр не зміг стерпіти такої ганьби і вирішив відігратися на винуватцеві. Але якщо чесно, то сам він теж не дивився під ноги, хоча доводити це було вже марно. Старшокласник схопив Макса за грудки і відірвав від підлоги:

- Зараз ти в мене отримаєш! - прошипів він йому в обличчя. Але тут несподівано хтось поклав руку на плече школяра і знайомий голос вимовив:

- Гей, не чіпай мого дл-луга! - заступився Віталік.

- З яких це пір він став тобі другом?! - засумнівався той, - ти ж нещодавно сам ганяв його?

- Нещодавно ганяв, а тепел-л не буду, і тобі не дам! - відповів Плохиш. - А ну ж бо, швидко постав його на місце, інакше я сам тобі вл-лiжу, - пригрозив він.

Старшокласник не став зв'язуватися з велетнем-товстуном, який і справді міг наваляти йому по шиї. Він залишив Макса у спокої і пішов геть.

Здивований хлопчик поправив одяг і подякував своєму заступнику:

- Я, звісно, і сам міг би... але все одно дякую!

З цього дня Макс став регулярно займатися з Плохiшем-Віталіком на перервах, підтягуючи його знання. Між ними встановилася не те щоб дружба, але перемир'я і взаєморозуміння.

Звичайно ж, Актор розповів в агентстві про свої взаємини з Плохiшем. Він уточнив, чи правильно чинить, допомагаючи ворожому агенту, на що отримав однозначну відповідь:

- Сподіваюся, твій добрий вчинок змінить життя цього хлопчика на краще, - похвалив його куратор.

Якось вранці Макса запросили зайти в майстерню агентства.

- Замовлення готове! - вигукнув майстер Болт і простягнув Акторові сонцезахисні окуляри у футлярі.

- Ух, ти! Нарешті! Нарешті! - зрадів хлопчик.

- А ну, приміряй-но. Я покажу, як вони працюють.

Макс, у захваті від нового шпигунського гаджета, взявся освоювати новий пристрій. Окуляри активувалися за допомогою потайної кнопки, що була на дужці. Варто було лише зробити вигляд, що ти поправляєш їх і - вуаля! - є зв'язок із загальною комп'ютерною системою секретного агентства, що надає користувачеві всю необхідну інформацію про почуте запитання або предмет, що потрапив у поле зору.

- Агенте Болт - ви неперевершений майстер! - у захваті заявив Макс і помчав перевіряти новий пристрій у дії.

Дорогою до школи хлопчик вже передчував здивування вчителя, коли він точно відповідатиме на всі поставлені запитання і виконає контрольну роботу без помилок. Але виявилося, що в сонцезахисних окулярах сидіти на уроці не дозволяється. Його хитрий план із тріском провалився.

Але залишався ще дідусь... І Макс вирішив перевірити окуляри на ньому.

У неділю був теплий сонячний день.  Батьки залишили дітей на бабусю і діда, а самі поїхали в гості до друзів. Елка і Макс прихопили свої самокати і попрямували в парк на прогулянку в супроводі дорослих. Хлопчик не забув одягнути свої нові окуляри.

- Дідусю, давай пограємо в загадки? - запропонував онук.

- Давай, - погодився той.

- Тільки ти мені загадуй, а я відповідатиму, - попросив Макс і таємно натиснув на дужці окулярів приховану кнопку.

Дідусь напружив пам'ять, хитро примружився і видав першу загадку:

- Три ведмеді залягли в зимову сплячку: перший заснув 24-го грудня, другий - 29-го грудня, а третій - 2 січня. Запитання: коли прокинеться кожен із ведмедів?

Дід розраховував на те, що загадка з підступом і онукові її точно не розгадати, але не тут-то було! Макс побачив підказку в проекції окулярiв і тут же відповів, не роздумуючи:

- Вони всі прокинуться навесні!

- Хм... - здивувався дід, - давай-но ще одну.

- Давай! - посміхнувся  задоволений онук.

- У бабусі живуть три кішки: кішка Мурка, кішка Клава і кішка Ліза. Зазвичай вони сплять на трьох різних подушках - жовтій, рожевій і синій. Кішка Клава любить спати на рожевій подушці. Кішка Мурка ніколи не вибирає ні рожеву, ні синю. Запитання: на якій подушці має спати кожна з кішок? - запитав дід.

- Кішка Клава на рожевій, кішка Мурка на жовтій, кішка Ліза на синій! - випалив Макс.

Дідусь здивувався ще більше, він очікував, що онукові не здолати такі хитрі запитання. Тож дід вирішив узяти реванш:

- А от скажи-но мені, розумнику, з якою швидкістю має рухатися собака, щоб не чути дзенькоту сковорідки, прив'язаної до її хвоста?