Розділ 27

      Вранці в агентстві Макс розповів про те, що трапилося, тренеру.

- Молодець, Акторе! Швидко вчишся! - похвалив його агент Хук.

- Просто шпигун виявився товстим і неповоротким, - зауважив хлопчик.

- А який же прийом ти застосував? - поцікавився тренер.

- Я використовував техніку ухилення від удару. Адже силою мені його не здолати, ми в занадто різних вагових категоріях, - відповів він.

Після тренування агент Бульдог уважно вислухав розповідь Макса про застосування "методики включення сили погляду".

- Річ не в розмірі голови та черепної коробки, Акторе, - сказав він, - просто є люди, несприйнятливі до гіпнозу. До того ж, твоя сестра постійно крутилася і відволікалася, що завадило тобі впливати не її розум, - пояснив куратор.

У цей момент пролунав гудок і на екрані монітора з'явився агент Болт:

- Агент 2601 все ще тут? Нехай малий зайде до мене ненадовго, - попросив він.

Від слова "малий" ніздрі Макса роздулися від злості. "Він знову дражнить мене!" - подумав хлопчик.

- Ні, не дражнить, - не дивлячись, зауважив куратор, прочитавши думки Актора, - це просто таке звернення до молодшої за віком людини, - пояснив він.  - Не варто на нього ображатися.   

"І коли я вже запам'ятаю, що в цьому місці не можна навіть думати по-секрету!" - подумав хлопчик, на що агент 48 тільки посміхнувся.

Зайшовши у відділ технічних розробок, Макс одразу ж знайшов поглядом майстра.

- Дай п'ять, Акторе! - простягнув агент Болт свою велику лапу. Макс у відповідь ляснув долонею по його руці.

- Навіщо Ви мене кликали? - поцікавився він.

- До мене дійшли чутки про вдале застосування нового шпигунського пристосування, придуманого тобою, - сказав Болт. - Не поділишся винаходом?

"Ох і швидко ж розносяться чутки по агентству..." - промайнула думка у Макса.

- Та нічого особливого, - відповів він, - звичайні залізні кульки від "морського бою".

- Хм?! - задумався майстер - цікава ідея! Мені б таке й на думку не спало...

- А що мені було робити? - розвів руками Макс, - ви залишили мене абсолютно беззбройним перед лицем небезпеки! - дорікнув він винахіднику шпигунських гаджетів.

Той дещо зніяковів:

- Бачиш, малий... ой, вибач... агенте Актор, я хотів сказати... Хоч би що там казали, ти все ж таки дитина... А дітям зброя не належить за законом будь-якої країни, - виправдовувався він.

- Але хоч щось же мені можна, крім навушника?! - не вгамовувався ображений Макс.

- Ну що ж, у мене, здається, є дещо підходяще саме для тебе... - відповів майстер і витягнув зі скриньки... чупа-чупс...

- Ви що, знущаєтеся? - вибухнув хлопчик. - Ви б мені ще соску запропонували!

Такого приниження Максу ще не доводилося терпіти за все своє життя! Подумати тільки, йому - єдиній дитині-спецагенту в світі (не рахуючи недотепу Плохiша) для захисту від професійних дорослих шпигунів вручили льодяник!

- У Вас що, на більше фантазії не вистачило? - ображено поцікавився він.

- Та постривай ти обурюватися, Акторе! - усміхнувся майстер і спробував покласти свою руку на плече хлопчикові, але той ухилився. - Перед тобою замаскований електричний шокер. За допомогою нього ти зможеш на якийсь час знешкодити нападаючого противника, та це дасть тобі виграти час і сховатися, - пояснив агент Болт.

Це докорінно змінювало справу, але зізнаватися в цьому Макс не бажав:

- А ви не могли надати йому більш пристойного вигляду? - не вгамовувався він, уявляючи себе в сутичці з серйозним супротивником, який падає зі сміху, побачивши цукерку, спрямовану на нього.

- Послухай-но, хлопче... - почав майстер, - високотехнологічні шпигунські розробки не можуть виглядати як базука або автомат Калашникова. Вони, як і самі спецагенти, мають бути непомітні сторонньому зору і не впадати в око, з цієї причини їх прийнято маскувати під звичайні предмети, - пояснив він.

Воно-то, звісно, логічно, але, тим не менш, Макса надто хвилював зовнішній вигляд спеціального винаходу.

- Але чому саме чупа-чіпс? - дивувався він.

Майстер Болт склав руки на грудях і сперся на робочий стіл:

- Ось дивись: наприклад, твоя мама знаходить у тебе в кишені... ну, скажімо, запальничку. Що вона зробить?

- Дасть мені по шиї і викине її в сміття! - одразу ж відповів здивований хлопчик.

- О-о-о-сь! - протягнув голосом агент, і підняв вказівний палець догори. - А якщо вона знайде брелок від машини... або пачку цигарок... або, може, табакерку?

- Скаже татові, вони проведуть зі мною роз'яснювальну бесiду, позбавлять комп'ютера на рік, та ще й до психолога відведуть, - припустив Макс, замруживши одне око.

- Ось тому шпигунські гаджети, в твоєму випадку, мають виглядати відповідно до віку, - пояснив Болт. - Наприклад, якщо мама знайде в кишені твоєї куртки чупа-чіпси, то що вона зробить?

- Нічого... - задумався хлопчик. - Максимум, попередить, що солодке у великих кількостях псує зуби.

- Саме так! - підсумував майстер. - Ну що? Тепер без образ, агенте 2601? - запитав він і простягнув свою п'ятірню.

- Без образ... - запевнив його Макс і вони вдарили по руках.

- А тепер можу я попросити тебе вивернути кишені? - несподівано запропонував Болт.

Дивне, звісно, прохання.... Але Макс підкорився. Він виклав на стіл свої скарби: коробочку драже «тік-так», яке дуже любив і практично завжди мав при собі; ласощі для Рема - собачий делікатес у вигляді маленьких кісточок; іграшковий пістолет із кулями на лiпучках (треба ж було чимось оборонятися від Плохiша) та дерев'яну рогатку з трьома камінчиками - снарядами.

- Серйозне озброєння... - усміхнувся майстер, беручи до рук пістолет і розглядаючи його.

Агент Болт детально вивчив вміст кишень Макса і відпустив його зі словами:

- Я подумаю, що з цього можна використати... До зустрічі, Акторе!

Його час добігав кінця і слід було поквапитися, щоб не запізнитися до школи. Макс перед виходом заскочив до чоловічого туалету і закрився в кабінці, надто вже йому припекло... За кілька хвилин до туалету зайшли два агенти. Вирішивши, що перебувають одні, вони почали свою розмову: