Розділ 22

Для навчання самозахисту Макса відвели до тренера спецагентства.

- Ми всі проходили навчання в нього, - повідомила Сакура. - Усі агенти нашого офісу регулярно відвідують його тренування, - додала вона.

Тренером виявився міцний чоловік середнього зросту і спортивної статури.

- Знайомся, це наш тренер, агент 21 з позивним Хук, - представила Сакура. - А це наш юний Актор, агент 2601.

- Начувся, начувся... - простягнув руку спортсмен, із цікавістю розглядаючи Макса.

- А тепер я залишу вас, - сказала Сакура, - тільки майте на увазі, що в вас є всього 15 хвилин на сьогодні, - попередила вона і пішла.

Тренер звернувся до хлопчика:

- Мені наказано навчити тебе самооборони, агенте 2601. Яким спортом ти займаєшся?

- Футболом.

- Ну, значить умієш швидко бігати і зможеш втекти в разі небезпеки, - пожартував Хук. - Ти битися вмієш?

- Та не дуже... - зізнався Макс.

- Враховуючи твою статуру, тобі буде складно перемогти супротивника в бою, адже більшість шпигунів дорослі люди, - задумався тренер, склавши руки на грудях i почухав підборіддя. - Тому пропоную навчитися прийомам айкідо. Чув коли-небудь?

- Ні, не чув про таке...

- Це японська боротьба. Багато фахівців вважають її найкращим видом східних єдиноборств для самозахисту, - пояснив Хук. - В айкідо не мають значення твій зріст і вага.

- Чудово! - зрадів Макс.

- Це має бути ефективно на вулиці. Ми зробимо акцент на техніці ухилення від удару, - продовжував тренер.

- Здорово! - зрадів хлопчик. - Тільки я не зможу привозити із собою форму.

- За це не хвилюйся, агентство подбає, - кинув Хук, недбало махнувши рукою.

- Чудово! Коли приступимо до тренувань?

- На скільки я знаю, ти обмежений у часі? - уточнив тренер.

- Так, є трохи, - зізнався Макс.

- Тоді почнемо прямо із завтрашнього дня. Вранці чекаю на тебе в спортзалі.

Цього дня через затори на дорогах Макс приїхав до школи із запізненням. Він біг коридором, поспішаючи потрапити до класу. І раптом перед самим кабінетом з-за рогу з'явився той самий шпигун-переросток, з яким у Макса стався ранковий інцидент. Величезний хлопчисько був так схожий на Мальчиша-Плохiша з дитячої книжки «Казка про Військову Таємницю», що це ім'я надійно приклеїлося  до нього в голові Актора. Малолітній шпигун перегородив йому дорогу:

- Не поспішай, л-лозумнику! Тепел-ль ти не єдина дитина-агент у світі, - прокартавив він і стиснув кулаки.

Макс зрозумів, що Плохiш збирається напасти. І тут винахідливість не підвела Актора:

- Ой! Дивись! - показав він пальцем за спину здорованя і зробив здивоване обличчя.

Плохiш обернувся, підкоряючись інстинкту. У цей час Макс кинувся до дверей і встиг заскочити в клас. "Тут вже він мене не дістане!" - переможно подумав він.

Але шпигун і не думав здаватися. Після закінчення уроку Макс, забувши про небезпеку, як ні в чому не бувало, вийшов з кабінету... і отримав сильний удар у вухо! Плохiш чекав на нього під кабінетом і заїхав кулаком із такою силою, що в Макса зашуміло в голові й він упав на підлогу, сильно вдарившись головою.

- Це тобі за обман! - прошипів він.

Натовп однокласників зібрався навколо, передчуваючи бійку. Але Плохiш розвернувся і втік. А Макс довго ще сидів на підлозі, оговтуючись і ковтаючи сльози. Що не кажи, а життя спецагента складається не тільки з одних перемог, але іноді бувають і поразки.

Після школи хлопчикові довелося збрехати мамі, яка помітила синець, що він побився. А коли Максу доводилося обманювати батьків, то почувався він завжди огидно.

Повернувшись додому хлопчик вирішив діяти самостійно. Раз в агентстві не хочуть забезпечити його зброєю, то доведеться обмежитися тим, що є під рукою. Макс дістав із коробки дерев'яну рогатку, кілька пістолетів із м'якими паралоновими патронами і прихопив із собою маленькі металеві кульки від "Морського бою". Усе це він розклав по кишенях куртки і шкільного піджака.

Вранці, збираючись на прогулянку з собакою, Макс був уже готовий морально і озброєний до зубів фізично. Плохiш не змусив себе довго чекати. Тільки-но хлопчик і собака вийшли з під'їзду, точніше хлопчик вийшов, а пес вискочив, кваплячись по нужді, як перед ними, звідки не візьмись, виник здоровань:

- Ну, зал-лаз я тобі точно вл-лiжу так, що мало не здасться!.. - пригрозив він і схопив Макса за грудки.

Не встиг Актор вжити якихось заходів, як вірний Рем, зрозумівши, що господаря ображають, кулею вискочив з кущів і вчепився зубами в ногу Плохiша. Верзила заволав від болю і спробував скинути пса, але де там! Рем зчепив зуби мертвою хваткою на гомілці ноги і не бажав випускати свою жертву.

- Аааа!!!!.. Убел-ли свою собаку!!!! - закричав малолітній шпигун, і в голосі його почулася справжня паніка. Макс iз здивуванням зазирнув в обличчя жертві і побачив у його очах не просто біль, а справжній жах... І тут Макс здогадався, що Плохiш не просто намагається відігнати нападника, але він панічно боїться собак! Ось так справи...

- Рем, фу! - скомандував господар і пес слухняно розчепив щелепи, погарчав для порядку і побіг геть за ворота слідом за Максом.

А Плохiш залишився біля під'їзду, оговтуючись від страху і потираючи місце укусу.

Сівши в машину, Макс подякував псу і потріпав його за вуха:

- Молодець, Рем! Ти справжній друг!

Пес задоволено завиляв хвостом, усміхнувся і висунув язика. Так-так! Саме посміхнувся! Адже собаки теж відчувають емоції, подібно до людей. І якщо ви власник чотириногого друга, то напевно помічали задоволений вираз морди вашого улюбленця, схожий на посмішку, так само як і смуток зі сльозами на очах. Тому сумнівів у господаря в тому, що його Рем посміхається, абсолютно не залишалося.