Розділ 18

За кілька хвилин автівка-таксі із заклеєними рекламою вікнами зупинилася поблизу бізнес-центру. З неї вийшли жінка з дитиною, з вигляду мама і син. Піднявшись на шостий поверх будівлі, вони зайшли в приміщення дитячої художньої студії, де мали розпочатися заняття. Поки мама дитини (агентка Сакура) розмовляла з викладачем і уточнювала розклад і вартість занять, її син (яким був переодягнений Макс), вийшов з кабінету.

- Поверни ліворуч і пройди коридором до наступних дверей. Там ти побачиш охоронця на вході, - пролунав голос куратора з навушника.

Макс підійшов до охоронця, літнього чоловіка дійсно добродушного вигляду.

- Тримай руки на животі й починай, - скомандував голос агента Будьдога.

Хлопчик набув жалібно-страждального вигляду і схопився за живіт:

- Пане, пустіть мене в туалет, будь ласка! Мені дууууже потрібно! А в нас у студії унітаз забився, - попросив він.

- Стороннім вхід заборонено, хлопчику! - відповів старанний охоронець.

- Благай! - надійшла команда з навушника.

- Я не можу більше терпіти! - жалібно скривився Макс ледь-ледь не плачучи і присів, нібито від нетерпіння.

Охоронець вмить подобрів і нахилився до хлопчика:

- Тихіше, тихіше, не плач, малюк... давай-но я швиденько тебе впущу, поки ніхто не бачить, - з цими словами він відчинив двері. - Біжи до кінця коридору і там побачиш туалет, тільки не затримуйся, давай швидше!

Макс кулею заскочив всередину, а охоронець прикрив двері в очікуванні.

- Другий кабінет праворуч, - підказував куратор.

Макс повернув дверну ручку і прослизнув у приміщення. Хлопчик озирнувся і відшукав очима стіл, на якому стояв комп'ютер далеко не останньої моделі, з таким він за дві секунди впорається. На екрані монітора красувалася заставка з видами тропічного пляжу і гамаком між пальмами. "Так ось про що мріє зрадник?!" - подумав Макс і відкрив рядок введення пароля.

- Пароль "Москва рисочка Баунті" - підказав агент Бульдог.

Хлопчик почав вводити кодове слово, але воно виявилося неправильним.

- Не виходить! - повідомив Макс куратору.

- Пробуй ще раз! - наказав він.

Макс знову ввів "МАСКВА-БАУНТІ" і знову отримав відмову.

- Не виходить! - поскаржився він. - Пароль не дійсний.

- Піднімися-но вище або влізь на стілець, наша камера не бачить екран комп'ютера, - попросив агент Бульдог.

Макс тільки зараз помітив, що з-за столу визирає лише його голова, а супермен на светрі дивиться кудись під стільницю.

- Зараз... - хлопчик заліз на крісло і став на коліна так, щоб в огляд камери потрапляв монітор.

- Так, тепер вводь…

Хлопчик почав вводити букви по черзi.

- Агенте 2601, слово "москва" пишеться через "О"! - поправив його голос куратор.

- Ой! - засоромився Макс і набрав правильний варіант. Комп'ютер відкрився.

- Тепер набери в пошуку по системі : "Підключення до віддаленого робочого столу"... - керував Бульдог. - натисни комбінацію клавіш Win+R..., введи команду mstsc... натисни Enter.    

- Готово! - відзвітував Макс.

- Є контакт! - підтвердив куратор. - А тепер скоріше йди, поки тебе не застали.

... Але було вже пізно! За дверима почулися кроки. Макс ледве встиг відскочити від робочого столу, як ручка дверей повернулася і в дверному отворі з'явився охоронець. Він оглянув кабінет і зупинив погляд на хлопчику.

- А що ти тут забув? - невдоволено запитав він.

Макс, який встиг придумати відмовку, схлипуючи вимовив:

- Я шукав туалете-ет, але не встиг... А-а-а-а-а... - заревів він. - Я обка-а-а-кався-я!

Спантеличений охоронець розгубився, але потім швидко придумав вихід:

- Ходімо, бідолахо, я відведу тебе в туалет, - зітхнув він. - А ти викинь труси, та помийся.

І взявши хлопчика за руку, охоронець повів його в туалет і залишився чекати за дверима.

- Молодчина, агенте 2601! Спритно викрутився! - пролунав голос Бульдога в навушнику. - Я вже збирався відправити агента Сакуру до тебе на виручку.

Макс постояв у туалеті якийсь час, злив воду в унітаз і відкрив кран для конспірації. Потім намочив водою очі й потер їх кулаками, щоб отримати заплаканий вигляд. Почекавши ще трохи, він вийшов.

- Спасибі, д-дядечку! - заїкаючись, подякував він охоронцеві.

- Ну, ось. Ми все виправили, - заспокоїв він хлопчика, поплескуючи по спині, і вивів з офісу.

Опинившись на волі, Макс спокійно пройшов назад до кабінету дитячої художньої школи.

Коли агенти вийшли з будівлі і сіли в машину, куратор обернувся до Макса і простягнув руку:

- Дай п'ять, агенте 2601! Я вражений твоєю винахідливістю! І як тобі таке в голову прийшло? - поцікавився він.

- Та якось само на думку спало... - скромно відповів хлопчик.

- Ти злякався? - співчутливо запитала Сакура, простягаючи йому шкільну форму.

- Не встиг, - збрехав Макс, натягуючи штани. - А що б ви зробили, якби я не викрутився?

- Я б кинулася до охоронця в пошуках заблукалого сина і в разі небезпеки могла б його "вирубити", - спокійно відповіла жінка.

У тому, що вона справді змогла б його "вирубити", Макс не сумнівався, пам'ятаючи як спритно вона вискочила з вікна лікарського кабінету.

- Нашу місію завершено. Час повертатися до школи.

Хлопчик і жінка повернулися в будівлю школи тим самим шляхом, ніким не помічені.

- Максе, а що це за історія з написанням пароля? - поцікавилася вона, надягаючи медичну форму.

- Звідки вам це відомо? - здивувався хлопчик.

- Адже я теж була з навушником і все чула, - усміхнулася вона. - Ти що, справді не знаєш, як пишеться слово "Москва"?

Макс невдоволено обернувся і вимовив:

- Адже мені лише вісім років, я ще багато чого не знаю. Варто було б урахувати це, беручи на службу в агентство дитину... - буркнув він і вийшов із кабінету.

Повернувшись до класу, хлопчик слухав учителя на пів-вуха, підперши голову рукою. Він усе згадував і прокручував у голові недавні події. Розмірковуючи, Макс навіть не помітив, як написав у чернетці слово "Москва" разів двадцять... Тепер уже він точно запам'ятає, як пишеться це нещасне вороже слово!