Розділ 15

У школі хлопчик згадав про домашнє завдання з пошуку шпигуна і став підозріло придивлятися до оточуючих. Однокласники його не цікавили, бо він знав, що є першою дитиною, яка працює на спецслужби. А ось дорослі вчителі привертали його увагу. Але найбільше потрапляв під підозру шкільний двірник. Макс уважно придивлявся до нього, намагаючись відповісти на всі запитання завдання. І дивна річ, але поведінка двірника насправді викликала підозру. Він мав незвичну манеру накульгувати і зазирати в кожен кут, за кожну шафку, під кожен стілець і буквально в кожний сміттєвий кошик. Цю дивну поведінку можна було пояснити тільки одним - він стежив за кимось. Можливо навіть, за самим Максом!... від цієї думки волосся встало дибки на голові хлопчика і він притиснув руки до щік. Невже його, агента 2601, так швидко розсекретили?! Схоже, двірник шпигував саме за ним, бо постійно опинявся поруч і дивно спідлоба поглядав на хлопчика. Цікаво, на чиєму він боці? Швидше за все, двірника завербувало російське ФСБ, адже Макс працює на українські спецслужби. А між цими країнами зараз триває війна. І саме в цей момент готується відправка військової техніки з Європи в його країну через польський кордон. Адже цей план вчора підслухали спецслужби з його допомогою. Значить за Максом тепер ведеться стеження! Двірник добре грає свою роль, тримається осторонь і не висовується, водночас, можливо, розставляє жучки для прослуховування в кутках або передає через сміттєві кошики секретні донесення... Треба терміново повідомити про це агента 48! Як шкода, що немає жодного способу швидко зв'язатися з агентством. Це ж суттєве недопрацювання! А раптом із ним, із Максом, щось трапиться і знадобиться допомога? Раптом його викрадуть просто зі школи російські спецслужби?!

Юний агент почав стежити за двірником на кожній перерві, ховаючись за кутами і перебираючись з одного укриття в інше короткими перебіжками, викликавши тим самим чимале хвилювання старого.

Під кінець навчального дня Макса несподівано викликали до кабінету директора.

- Чим ти можеш пояснити свою дивну поведінку? - поставив запитання директор школи, великий високий чоловік середніх років із кучерявим чорним волоссям, у якому виднілася сивина. Тепер Макс усіх людей класифікував за зовнішніми ознаками.

Поруч із директором стояв той самий двірник і очікував відповіді.

- А можна, я поясню вам наодинці, віч-на-віч? - поцікавився хлопчик. Адже справді, не міг же він сказати в лоб старому, що він завербований шпигун?! Хто знає, чим це може обернутися не тільки для Макса, а й для всієї школи...

- Що це ще за секрети?! - здивувався директор. Але тим не менш, попросив двірника вийти за двері.

- Ну? Продовжуй? - запропонував він.

І Макс випалив усе, що накипіло за сьогоднішній день, навіть не намагаючись подумати й надати цю інформацію в більш пристойному виглядi. Нарештi, директор запросив до свого кабінету шкільного психолога і визначив займатися з хлопчиком двічі на тиждень після занять. А наостанок зателефонував мамі Макса і запропонував зайти до школи.

"Яку кашу я заварив!..." - подумав хлопчик, - "Як же мені тепер викрутитися?"

Коли після занять мама вийшла з кабінету директора, у Макса вже була готова відповідь на всі її запитання.

- Максику, синку, що це з тобою сталося? - запитала схвильована мама, пробуючи лоб сина своєю долонею. - Ти не захворів? - уточнила вона. - Чому ти сказав такі дивні речі директору школи?

- Бачиш, матусю, ми з хлопцями грали в розвідників на перервах, ось і вибрали для стеження нашого двірника.

- Ах..., ось воно що! - полегшено зітхнула мама. - Тоді все сходиться. Двірник - ваш уявний шпигун. Але треба ж було так і пояснити директору. І до того ж, вибачитися перед старим, - наставницьки додала вона.

- Добре, матусю, завтра так і зроблю! - пообіцяв слухняний син, думаючи над тим, що, можливо, до завтрашнього дня цього шпигуна приберуть і розсекретять українські спецслужби, коли Макс повідомить їм про всі обставини цієї справи.

Увечері за вечерею хлопчик згадав про свою обіцянку, дану агенту 48.

- Тату, а можна мені спробувати шматочок тієї страви з твоєї тарілки? - запитав син.

- Суші, чи що? - здивувався тато, не вірячи своїм вухам.

- Так, так! - підтвердив Макс. - Тільки малюююююсенький шматочок...

Спробувавши нову страву просто з дерев'яних паличок, простягнутих татом, хлопчик дуже здивувався, що вона не викликала в його животі блювотних позивів. До того ж, і на смак заморська їжа виявилася цілком їстівною. Мабуть, кураторка настільки присоромила Макса, що відбила в нього бажання вередувати за столом.

- Ну і як тобі нова страва, Максику? - поцікавився тато.

- Цілком їстівне, - підсумував син. - Наступного разу і на мене замовляйте суші, - попросив він.

Батьки не могли повірити таким змінам.

- Що це з нашим сином, мамо? - поцікавився батько.

- Та найімовірніше, це продовження гри в шпигунів, яку хлопці затіяли в школі, - відповіла вона.