Розділ 2

   Почав мрячити дощ, хлопчик натягнув каптур куртки і вийшов за хвіртку.

- Ну й погодка в цій країні, Реме! Жодного дня без дощу не обходиться! - поскаржився він собаці.

   Лише три місяці тому, наприкінці лютого, вони з сім'єю переїхали до Польщі, рятуючись від війни в їхній рідній Україні, і отримали тут тимчасовий захист. Оселившись у Варшаві, батьки одразу ж віддали Макса до місцевої школи, а сестричку помістили в дитячий садок. Ну, Елці то що?! Грається з дітьми цілий день і проблем не знає, для ігор знання мови не обов'язкове. А ось йому, Максу, належало вчитися польською мовою, яку він майже зовсім не розумів, тільки деякі слова були схожі на його рідну мову. Тож доводилося ще вчитися і в українській школі онлайн, щоб не відстати від шкільної програми. А на додачу мама найняла репетитора з польської мови, і це попри те, що вже мали місце додаткові заняття англійською. Плюс до цього необхідно було виконувати домашні завдання для обох шкіл і двох репетиторських занять. Як видно, навантаження було ще те! Ніколи голови підняти, не те що в комп пограти з друзями або собаку вивести. Але, мабуть, батьки цього не розуміли. Або не хотіли розуміти... "Є слово ТРЕБА!" - як любив повторювати тато. Ні, звісно ж батьки любили свого сина, але от із розумінням якось не склалося.

   Дощ став посилюватися, але Рем був не готовий повертатися додому, ще не всі свої справи зробив. Макс відпустив собаку з повідця, а сам присів на лавку, щільніше натягнувши каптур і засунувши руки в кишені. Так і сидів він під дощем, перебуваючи в поганому настрої, знову і знову прокручуючи у своїй голові ранкові події.

   Раптом Макс помітив, що дощ над його головою припинився, хоча по асфальту досі стрибали дощові краплі, розлітаючись на всі боки фонтанчиками бризок. Хлопчик здивовано підняв очі й побачив дві чорні парасольки, що прикривали його голову. Він здивовано озирнувся: позаду лавки стояли двоє людей у плащах і темних окулярах, чоловік і жінка, і простягали над ним свої парасольки.

- С-спасибі! - видавив із себе здивований Макс.

Обидва чоловіки, як за командою, обійшли лавку з різних боків і сіли по обидва боки від хлопчика, тримаючи свої парасольки так, що всі троє виявилися захищеними від дощу. Макс подивився спочатку на чоловіка, потім на жінку і не витримав:

- Не зрозумів? - обурився він.

- Максе, у нас є до тебе цікава i вкрай важлива пропозиція, - почав чоловік.

- Та хто ви взагалі такі і звідки вам відоме моє ім'я? - вигукнув хлопчик.                                                                 Жінка, яка сиділа праворуч, повернула голову і вимовила:

- Максим Луценко 2015-го року народження, 26-го січня. Зріст 138 см, вага 21 кг, місце народження Україна, освіта: незакінчена початкова, адреса проживання...

- Стоп, стоп! Досить, я зрозумів, що ви в курсі, - перервав її Макс, підозріло роздивляючись непрошених сусідів по лавці.

Чоловік зняв свої темні окуляри і, спрямувавши погляд у далечінь, вимовив:

- Ми співробітники українських спецслужб, агент 48, - він поклав руку собі на груди, - і агент 18, - кивнув він у бік жінки, яка одразу ж зняла свої окуляри.

- Але що ж вам від мене знадобилося? - здивувався хлопчик.

- Твоя допомога і твої знання в галузі інформатики, - відповів агент 48.

- А вам і про це відомо? - сторопів Макс.

- І про це, і про багато іншого... - підтвердила агентка 18.

"Цікаво," - проскочила шалена думка у хлопчика, - "а чи відомо їм про мою шкідливу звичку ховати під подушку цукерки і вночі жувати їх потайки?"

- ... і про це теж, - негайно додала жінка.

Макс викотив очі від подиву:

- Так ви і думки читати вмієте???

- Іноді... коли того вимагає справа, - скромно підтвердив чоловік.

- І все ж таки... Навіщо я вам потрібен? - не вгамовувався Макс.

Чоловік витягнув із кишені пачку сигарет і закурив, поклавши ногу на ногу:

- Бачиш, хлопче, у нашій країні йде війна. На захист вітчизни стали багато сміливих воїнів. Але бiльшiсть   українських сімей виїхало до Європи в пошуках захисту. Ось тут ворожі шпигуни кремля і проводять свою підривну роботу, влаштовуючи теракти та переконуючи місцевих мешканців на протести проти масової еміграції українського населення... Тому у кожну Європейську країну було розіслано наших агентів, щоб запобігти терористичній діяльності росіян.

Чоловік запитально глянув на Макса:

- Зрозуміло? - поцікавився він.

- Не зовсім... - чесно відповів хлопчик.

У розмову вступила жінка:

- Наша робота полягає в тому, щоб з'ясувати плани ворога, вирахувати його шпигунів і знешкодити. Так зрозуміліше? - уточнила вона і поблажливо посміхнулася.

- Тепер я зрозумів, - підтвердив Макс. Потім почухав голову під каптуром і додав, - тільки мені все одно не зрозуміло, чим же я зможу допомогти в такій складній справі? Я ж ще дитина!

- Максе, всупереч загальній думці, яка склалася на підставі шпигунських книжок і кінофільмів, агент не повинен бути крутим супергероєм, якого бояться вороги і обожнюють жінки, - пояснив чоловік.

- А яким же? - здивувався хлопчик.

- Справжній агент має бути непомітним, нічим не виділятися з натовпу, щоб його складніше було вирахувати ворожій розвідці, - продовжив він.

- Саме дитина-агент буде ідеальним рішенням, якого досі ніхто не очікує, - додала жінка.

Макс здивовано знизав плечима:

- Але що я можу? Я ж ще нічого не вмію!..

- А ось у цьому ти помиляєшся, - перебив його агент 48, - за нашими даними, ти прекрасно орієнтуєшся на місцевості, знаєшся на лабіринтах і чудово долаєш перешкоди.

- Це де??? - витріщив очі Макс. Вже за собою він точно не пам'ятав таких подвигів.

- У комп'ютерних іграх, - пояснила жінка, - ти чудово опанував навички проходження складних перешкод і чудово освоюєш будь-які нові програми.

- А-а-а... - протягнув хлопець, - ось що ви маєте на увазі... Але чим це допоможе країні?