Розділ 59. Помічник і заступник

Від цих слів моє серце на мить наче пропустило удар.

За кілька секунд в голові промайнув десяток найрізноманітніших припущень, і жодне з них мені не сподобалося. Я машинально перебрала в пам’яті події сьогоднішнього дня, намагаючись зрозуміти, де могла припуститися помилки, сказати щось не те або зробити щось таке, що могло б викликати непотрібні питання.

Тим часом Норлан, наче зовсім не помічаючи мого стану, неквапливо підійшов до свого ліжка, стомлено стягнув чоботи та буквально гепнувся на покривало. Кілька секунд він мовчки дивився на стелю, а потім шумно видихнув і нарешті заговорив:

— Мені потрібен помічник і заступник.

Я з нерозумінням витріщилася на сусіда.

— Сьогодні після зборів магістр Торвей сказав, що староста має право обрати людину, яка допомагатиме йому з групою. Формально це необов’язково, але якщо кандидатура підходяща, ніхто не заперечуватиме.

Білявчик повернув голову в мій бік.

— І я відразу подумав про тебе.

Кілька секунд у кімнаті панувала тиша. Я повільно вдихнула, так само повільно видихнула і лише тоді відчула, як напруга, що накопичувалася в мені останні кілька хвилин, нарешті відступає. Та щоб тебе...

Я з таким полегшенням впала на своє ліжко, що воно жалібно рипнуло під моєю вагою.

— То що скажеш? — поцікавився Норлан, не зводячи з мене уважного погляду.

Я не поспішала з відповіддю. Пропозиція виявилася надто несподіваною, щоб одразу погоджуватися чи відмовлятися. З одного боку, у словах сусіда була своя логіка. За останні кілька днів ми встигли добре спрацюватися, вже розуміли одне одного з півслова, та й довіряла я білявчику, мабуть, більше, ніж будь-кому в академії.

Ось тільки була одна проблема. Точніше, навіть кілька.

— Мені потрібно подумати, — нарешті промовила, знизавши плечима. — Все ж таки це велика відповідальність.

Норлан з розумінням кивнув і не став квапити мене з відповіддю, а я тим часом продовжила розмірковувати вже подумки. Насправді річ була зовсім не у відповідальності.

Швидше навпаки, я воліла б триматися якнайдалі від будь-яких посад, наставників і всього, що привертало зайву увагу. Що непомітніше минатиме моє навчання, то спокійніше буде мені самій. Староста та його заступник неминуче опиняться на видноті, постійно спілкуватимуться з викладачами, вирішуватимуть питання групи і раз у раз потраплятимуть на очі керівництву академії. Для звичайного адепта це, можливо, навіть стало б приводом для гордості, а от мені подібна популярність була зовсім ні до чого.

Та й відразу відмовити я теж не могла. Якщо в Норлана з’явиться інший заступник, це автоматично відчинить двері до нашої кімнати ще для однієї людини. Староста напевно обговорюватиме з помічником справи групи, готуватиметься до зборів, вирішуватиме якісь організаційні питання, а отже, цей самий помічник регулярно навідуватиметься до нас.

Мене така перспектива зовсім не тішила. Адже за останні кілька днів у моєму житті і без того з’явилося надто багато нових друзів, сусідів та випадкових знайомих. Додавати до них ще одну людину, яка почуватиметься в нашій кімнаті майже як вдома, зовсім не хотілося.

Схоже, уперше за довгий час мені доводилося обирати не між хорошим і поганим варіантом, а між двома однаково незручними.

— Гаразд, — несподівано легко погодився Норлан. — Даю тобі час подумати, поки сходжу в душ.

Він легко підвівся з ліжка, підхопив рушник і чистий одяг, а тоді, наче розмову вже практично було вирішено, попрямував до ванної кімнати. Двері за сусідом зачинилися, і я нарешті змогла залишитися наодинці зі своїми думками.

Повільно підвівшись, я взялася застеляти ліжко, машинально розправляючи покривало та збиваючи подушку. За сьогоднішній день я втомилася настільки, що зараз мріяла лише про те, щоб якнайшвидше лягти і хоча б кілька годин ні про що не думати. Голова буквально гула від подій, розмов, нових знайомств і вражень, а попереду на нас чекав перший повноцінний навчальний день. І все ж рішення потрібно було прийняти саме зараз.

Що довше я розмірковувала, то чіткіше розуміла, що, як не дивно, погодитися буде навіть безпечніше, ніж відмовитися. Тому до того часу, коли Норлан повернувся, витираючи рушником мокре волосся, я вже встигла ухвалити рішення.

Сусід запитливо подивився на мене, очікуючи відповіді. Я ж тяжко зітхнула, розуміючи, що вибору, по суті, у мене все одно немає, і тихо промовила:

— Я згоден.

На обличчі білявчика відразу з’явилася задоволена усмішка, наче він від самого початку знав, якою буде моя відповідь.

— Якщо чесно, я й не сумнівався, що ти погодишся, — з найневиннішим виглядом заявив Норлан, продовжуючи витирати волосся рушником. — Тож твоє ім’я я ще вдень вписав у формуляр і вже передав його магістру Торвею.

Кілька секунд я просто дивилася на сусіда, намагаючись усвідомити почуте. Тобто... цей пройдисвіт взагалі не збирався чекати на мою відповідь?

— Ти... що зробив? — повільно перепитала я.

— Передав формуляр.

— До того, як запитав мене?

— Ну так.

Я ще кілька секунд мовчки кліпала очима, після чого мій погляд сам собою впав на подушку. Рішення прийшло миттєво. Подушка описала красиву дугу через всю кімнату та з глухим звуком врізалася білявчику просто в груди. Норлан навіть не спробував ухилитися, лише спіймав мою зброю відплати обома руками та широко вишкірився.

— От тепер бачу, що ти остаточно прийшов до тями.

— Та ти просто нестерпний!

— Мені це вже сьогодні казали.

Я тільки похитала головою. Іноді мені починало здаватися, що мій сусід взагалі не вміє хвилюватися. Будь-яку проблему він зустрічав з такою незворушністю, наче заздалегідь знав, чим все закінчиться, а оточенню залишалося лише змиритися з його черговою авантюрою.

— І це ще не все, — як ні в чому не бувало продовжив Норлан.

Я підозріло примружилася. Після історії з формуляром можна було чекати чого завгодно.