Розділ 47. Портал

Санія

Я крокувала мостом, який ще кілька хвилин тому збирався розвалитися під нашими ногами, і зовсім не почувалася героїнею. Та й переможницею теж себе не відчувала. Напевно, якби хтось збоку подивився на те, що відбувалося, то вирішив би, що я щойно зробила щось неймовірне. Принаймні обличчя моїх супутників натякали саме на це.

От тільки сама я нічого подібного не відчувала.

Попереду вже сяяла рамка порталу, позначаючи кінець випробування. Позаду залишилися пастки, переслідування, дивні магічні істоти, бійки з іншими претендентами та постійний страх зробити щось не так. Здавалося б, зараз саме час радіти, адже ми майже дісталися фінішу. Ба більше, дісталися не самі.

Я мимоволі озирнулася через плече.

Слідом за мною йшли ті, кого ще вранці я взагалі не знала. Норлан щось неголосно обговорював з Калебом, час від часу кидаючи на мене задумливі погляди. Врятований нами хлопець виглядав не менш спантеличеним, хоча старанно робив вигляд, що його більше цікавить дорога попереду. Здається, мій невеликий фокус з мостом справив на них враження.

Трохи ніяково вийшло.

Ще далі рухалася вже знайома трійця супротивників. Після всього, що сталося, хлопці помітно притихли та більше не намагалися вдавати з себе господарів становища. Втім, погляди, які час від часу кидали на них мої супутники, важко було назвати дружніми.

Особливо Норлан. Білявчик явно вважав, що ми зробили велику помилку, дозволивши цим діячам продовжити випробування. Можливо, він мав рацію, нам варто було скористатися моментом і позбутися суперників, які стільки разів намагалися нашкодити іншим учасникам. Але щоразу, коли ця думка з'являлася в голові, я згадувала слова майстра-шевця, який допоміг мені сховатися від людей батька.

У житті завжди трапляються різні люди, не всі вони погані, але тобі доведеться навчитися в цьому розбиратися.

А я поки не навчилася, тому не збиралася вирішувати чужу долю. Нехай цим займаються викладачі академії. Нехай вирішують ті, хто спостерігав за випробуванням від самого початку та бачив набагато більше, ніж ми. Зрештою, саме для цього тут існують наставники, магістри та ректор.

Остання думка змусила мене ледь помітно скривитися. Якщо дядько справді стежив за випробуванням, то після історії з магометром і мостом на мене напевно чекає вкрай неприємна розмова, причому дуже скоро.

Я шумно видихнула та перевела погляд на сяючий портал. Проблеми майбутнього краще залишити майбутньому. Зараз же переді мною був фініш лабіринту. І якщо вже бути до кінця чесною, то саме в цей момент я нарешті дозволила собі повірити, що в мене справді є шанс стати студенткою Академії Польотів.

До порталу ми дісталися без нових неприємностей, чому я була щиро рада. На сьогодні вражень і без того вистачило з лишком, а тому випробовувати долю ще раз зовсім не хотілося. Перед сяючою аркою знаходився невеличкий кам'яний майданчик, на якому ми мимоволі зупинилися. Після нескінченних перевірок на готовність стати справжнім магом навіть усвідомлення того, що випробування нарешті підійшло до кінця, приходило не одразу.

Я подивилася на портал, потім перевела погляд на своїх супутників, не зовсім розуміючи, чого ми чекаємо.

— Ну чого стоїш? — Норлан легенько штовхнув мене плечем. — Крокуй першим, ти заслужив.

Я здивовано подивилася на білявчика.

— З чого це раптом?

— Хоча б з того, що без тебе ми б сюди не дісталися, — хмикнув сусід таким тоном, наче говорив про щось абсолютно очевидне.

Калеб кивнув, погоджуючись, а врятовані нами незнайомці підтримали його посмішками:

— Тут я з ним згоден, — сказав один з них.

Чомусь сперечатися не хотілося. Натомість я обернулася назад, розглядаючи інших претендентів, які поступово підтягувалися до фінального майданчика. Багато хто виглядав пошарпаним: на комусь висіли клапті одягу, хтось шкутильгав, а кілька магів і зовсім рухалися так, наче останні сили залишили десь посеред лабіринту. І все ж їх було несподівано багато.

Набагато більше, ніж я очікувала побачити.

Схоже, цього року справді зібралися сильні новачки. Лабіринт виявився далеко не таким безжальним, як мені уявлялося після перших годин випробування, або ж охочих потрапити до Академії Польотів виявилося настільки багато, що навіть після жорсткого відбору до фіналу дісталася значна частина претендентів.

І тут мене раптом прошиб холодний піт. Я поспіхом підняла руку та торкнулася перуки, лише зараз усвідомивши, що за останні години мені довелося бігати, падати, битися, ухилятися від заклинань і навіть висіти над прірвою. Якщо творіння пані Кларис хоч трохи змістилося, наслідки могли виявитися вельми неприємними.

Пальці обережно ковзнули вздовж краю: на місці. Я перевірила ще раз і лише після цього дозволила собі з полегшенням видихнути. Здається, моя помічниця знала свою справу набагато краще, ніж я припускала.

Заспокоївшись, я знову подивилася на сяючий портал. Якщо й далі тут стояти, то справді можна створити чергу, тому я коротко кивнула своїм супутникам і ступила вперед.

Тієї ж миті мене підхопив сріблястий вихор. Простір навколо розплився, перетворюючись на нескінченний потік світла і магії. На кілька секунд зникло відчуття власного тіла, а потім портал найнахабнішим чином викинув мене назовні. Я ледве втрималася на ногах, зробивши кілька поспішних кроків вперед і дивом не розтягнувшись на землі.

— Дуже гостинно, — пробурмотіла собі під ніс, підводячи погляд.

І тієї ж миті завмерла. Портал вивів нас зовсім не на черговий майданчик академії і не в один з внутрішніх дворів. Переді мною розкинувся величезний стадіон. Високі трибуни підіймалися півколом з усіх боків, а на них перебували десятки, якщо не сотні глядачів. Люди перемовлялися, вказували в бік новачків, що з'являлися з порталу, та явно почувалися чудово, чого не можна було сказати про тих, хто щойно вибрався з лабіринту.