Розділ 43. Зіткнення з іншими претендентами

І якщо спочатку я була впевнена, що попереду якась місцева тварюка загнала в кут не надто щасливого претендента на місце в академії, то після слів Калеба мої очі ледь не полізли на лоба.

— Там четверо неабияких магів, судячи з заклинань, які вони використовують, загнали одного в кут і намагаються втягнути його в пастку, — ледве чутно прошепотів мій супутник.

Кілька секунд я просто дивилася на нього, намагаючись укласти почуте в голові. Ні, я розуміла, що в лабіринті будуть конкуренти. Розуміла, що тут напевно знайдуться ті, хто захоче полегшити собі життя за рахунок інших. Але ось так? Вчотирьох на одного?

— Потрібно йому допомогти, — одразу відгукнулася, не бачачи іншого виходу.

Калеб скривився.

— Але їх четверо, а нас двоє.

І в його словах була логіка. Судячи зі звуків, що долинали з-за повороту, ці хлопці справді були далеко не новачками у використанні магії. Заклинання вони плели швидко та впевнено, тоді як я... я взагалі не могла похвалитися багатим арсеналом. Трохи контролю стихій, кілька базових заклинань та звичка жбурлятися сирою силою в усе, що мені не подобалося.

Не найвражаюча підготовка для майбутнього адепта військової академії, але залишити людину саму я теж не могла.

— Четверо його просто доб'ють, — вперто прошепотіла. — А якщо ні, то виштовхнуть з випробування. Це нечесно. І потім... судячи з того, що він досі тримається, хлопець не слабкий. Якщо нас буде троє проти чотирьох, шанси вже не такі погані.

Калеб ще кілька секунд хмурився, прислухаючись до звуків битви. Схоже, всередині нього відбувалася приблизно така сама боротьба, як і в мені. З одного боку — здоровий глузд, а з іншого — совість. І врешті перемогла все ж таки остання. Хлопець коротко видихнув і кивнув.

— Гаразд.

Після чого швидко нахилився ближче та прошепотів план:

— Слухай уважно. Ці четверо зараз зосереджені на одному противнику, а отже, не чекають удару з боку. Я вийду першим і вдарю блискавками по двох, які стоять ближче до пастки. Не щоб вивести їх з бійки — просто змусити відволіктися.

Він швидко визирнув з-за рогу ще раз і продовжив:

— Ти в цей момент створюєш шум. Багато шуму. Вогонь, повітря, що завгодно. Нам потрібно, щоб вони вирішили, ніби на них напала ціла група.

— А потім?

— Потім витягуємо їхню жертву з кута та відходимо до розвилки. Якщо хлопець не ідіот, він зрозуміє натяк і побіжить разом з нами.

Я замислилася. План був далекий від ідеального, але іншого у нас все одно не було.

— А якщо вони побіжать за нами?

На губах Калеба з'явилася несподівано хитра усмішка.

— Тоді ми познайомимо їх з однією дуже цікавою пасткою, яку щойно обійшли.

Наступний удар пролунав настільки близько, що кам'яними стінами прокотилося відлуння. За ним пролунав тріск магії та чийсь приглушений видих, ніби людину втиснули в стіну. Ми з Калебом одночасно переглянулися. Часу більше не залишалося.

Мій напарник коротко кивнув, після чого безшумно ковзнув вперед і зайняв позицію біля самого повороту. Я влаштувалася трохи позаду, намагаючись заспокоїти дихання та водночас зібрати в долонях магію. Серце калатало, наче божевільне.

Напевно, саме так почуваються люди перед тим, як зробити чергову дурість або благородний вчинок. Іноді між ними надто мало різниці.

Калеб визирнув з-за рогу буквально на секунду, після чого різко викинув вперед руку. Дві сріблясті блискавки майже безшумно зірвалися з його пальців, після чого пролунав крик. Потім другий.

— Зараз! — гаркнув хлопець поруч зі мною.

Я вилетіла з-за повороту раніше, ніж встигла передумати.

Картина відкрилася вельми неприємна. Четверо хлопців справді загнали одного претендента в кут біля широкого кам'яного майданчика, у центрі якого повільно оберталася вирва зі світних рун. Навіть звідси було зрозуміло, що потрапляти туди категорично не варто.

Сам хлопець мав пошарпаний вигляд. Рукав його куртки був обпалений, під оком наливався синець, але тримався він напрочуд впевнено, прикриваючись одразу двома щитами. Тільки довго це тривати не могло. Один проти чотирьох — все ж не воїн.

Я не стала розбиратися, хто тут правий, а хто винен. Замість цього виплеснула в повітря стільки сили, скільки змогла втримати під контролем. Вогонь спалахнув одразу в кількох місцях, вітер підняв з підлоги пил і дрібне каміння, а потім я додала ще й повітряний удар по найближчій стіні. Гуркіт вийшов вражаючим. Настільки, що всі четверо нападників одночасно обернулися в наш бік.

— Що за...

— Їх більше!

— Звідки вони взялися?!

Остання фраза прозвучала особливо приємно, бо саме цього ефекту ми й домагалися. Поки противники намагалися зрозуміти, скільки людей на них напало, Калеб вже рухався вперед, не даючи їм часу оговтатися. Чергова блискавка вдарила під ноги одному з хлопців, змусивши того відскочити просто вбік.

І саме туди, де починалася підозріло знайома руна. Ту саму пастку ми обійшли буквально кілька хвилин тому. Незнайомець, відступаючи, наступив на контур, і під ним тієї ж миті спалахнула руна.

— Ні, стій! — встиг крикнути хтось з його приятелів.

Пізно. Підлога під ногами кривдника зникла, а сам він з криком провалився вниз. На кілька секунд у коридорі запанувала ошелешена тиша, а потім хтось дуже зло вилаявся. І саме в цей момент загнаний у кут претендент скористався заминкою. Його щит зник, зате обидві долоні спалахнули сліпучо-білим світлом.

— Ну нарешті! — гаркнув хлопець і обрушив на своїх супротивників таке заклинання, що навіть я мимоволі пригнулася.

Але навіть після того, як один із нападників вибув, становище не стало набагато кращим. Їх як і раніше залишалося троє, і, судячи з впевнених рухів та рівня використовуваних заклинань, поступатися нам вони зовсім не збиралися.

Щойно противники оговталися від несподіванки, як у коридорі знову замиготіли спалахи магії. Повітряні леза врізалися в стіни, вибиваючи з каменю крихту, крижані стріли проносилися над головами, а кілька особливо потужних ударів змусили здригнутися навіть підлогу під ногами.