Розділ 40. Той, кого я вже знала?

Поблукавши серед новоприбулих, ми так нічого нового й не дізналися. Більшість розмов зводилася до одних і тих самих чуток: хтось запевняв, що в лабіринті водяться справжні магічні істоти, хтось розповідав про пастки, здатні викинути претендента просто за межі академії, а деякі й зовсім лякали сусідів історіями про тих, хто вибув торік.

Але Норлан, попри все, бадьорості не втрачав. Мій сусід взагалі дивовижним чином примудрявся зберігати впевненість навіть тоді, коли ситуація починала стрімко виходити з-під контролю. Ось і зараз він продовжував запевняти мене, що ми все одно підготовлені краще за більшість новачків.

А потім все різко змінилося.

Коли претенденти почали поступово стікатися до перевірочного майданчика, до нас долинула вкрай неприємна новина: лабіринтів буде кілька. Ба більше — навіть в один і той самий лабіринт існувало кілька входів, а розподіл збиралися проводити за допомогою жетонів, щоб виключити будь-які махінації.

— Погані справи, — промовив Норлан, помітно нервуючи.

Вперше за весь час нашого знайомства він виглядав справді вибитим з колії. Не розгубленим — ні, — але явно незадоволеним тим, що частина його ретельно вибудуваного плану щойно розсипалася просто на очах.

Я перевела погляд на натовп попереду, де майбутні адепти вже поступово збиралися біля величезного майданчика, оточеного захисними бар'єрами. Там метушилися викладачі, миготіли артефакти, а неподалік стояли кілька високих кам'яних арок — судячи з усього, саме вони й вели до різних лабіринтів.

І, схоже, варіантів справді було кілька.

— Настільки все проблематично? — все ж уточнила я.

Мій сусід шумно видихнув і провів долонею по волоссю.

— Я розраховував, що ми зможемо триматися поруч від самого початку. Хоча б знати, куди рухатися і як координуватися. А тепер... — він роздратовано смикнув плечем. — Якщо потрапимо в різні лабіринти або навіть у різні частини одного, то весь наш план доведеться перебудовувати на ходу.

Я помовчала кілька секунд, спостерігаючи, як викладачі виносять ящики з жетонами, а потім все ж запитала:

— А якщо ми все ж таки опинимося разом?

Білявчик одразу пожвавішав.

— Тоді все чудово, — швидко відповів він. — Головне — триматися поруч і не геройствувати. Особливо тобі.

— Це ще чому?

Норлан виразно подивився на мене.

— Тому що ти, Саннере, надто сильний для людини, яка гадки не має, як приховувати свою силу.

Я обурено відкрила рота, але одразу ж закрила назад. Тому що заперечити було нічим.

— І взагалі, — продовжив він вже тихіше, трохи нахиляючись до мене, — після історії з магометром я майже впевнений, що за тобою тепер спостерігатимуть уважніше.

Від цих слів всередині неприємно кольнуло. Так. Якщо навіть дядько вирішив втрутитися особисто, значить, ситуація справді вийшла за межі звичайної перевірки.

А тим часом біля майданчика пролунав посилений магією голос:

— Претенденти, приготуватися до розподілу!

Натовп навколо одразу пожвавився. Хтось помітно зблід, хтось, навпаки, спробував виглядати впевненіше, а поруч один хлопець і зовсім почав судомно щось повторювати собі під ніс, ніби молитву.

Норлан же несподівано штовхнув мене ліктем.

— Ну що, сусіде, готовий перевірити, наскільки ми щасливчики?

Я подивилася спочатку на нього, потім на величезні арки лабіринтів попереду. І чомусь саме зараз вперше по-справжньому злякалася.

Жетони ми витягували з величезного зачарованого куба, всередині якого металеві пластинки хаотично кружляли в повітрі, стикалися одна з одною та спалахували різними кольорами. Старші адепти уважно стежили, щоб ніхто не намагався шахраювати, а викладачі стояли трохи осторонь, спостерігаючи за всією цією метушнею з лякаючим спокоєм.

Коли черга дійшла до нас, мій сусід сунув руку всередину першим. Кілька секунд жетони ніби вислизали з-під його пальців, а потім один з них різко спалахнув і сам стрибнув йому в долоню.

— Чотири «Н», — швидко прочитав білявчик і насупився.

Я одразу потягнулася слідом, відчуваючи, як всередині неприємно наростає напруження. Метал виявився несподівано холодним, а коли я витягла свій жетон і поглянула на нього, серце пропустило удар.

4 "К".

Ми з моїм напарником одночасно переглянулися.

— Це... вже краще, ніж могло бути, — видихнув сусід.

І я була змушена погодитися. Ми все ж потрапляли в один лабіринт, от тільки заходити мали з різних точок. Настрій від цього став помітно менш радісним.

Старшокурсники вже почали збирати групи за секторами та розводити новачків до місць старту. Повсюди звучали літери і номери, хтось нервував, хтось намагався жартувати, а хтось мав такий вигляд, ніби просто зараз був готовий втекти з академії. Коли пролунало:

— Четвертий сектор, вхід «К»!

Я машинально ступила вперед разом з іншими. Наша група виявилася досить великою, і через широкі спини тих, хто йшов попереду, я спочатку навіть не змогла як слід розгледіти старшокурсника, який мав провести нас до стартової точки. Бачила лише високий силует, темну форму академії та короткі жести, якими він підганяв тих, хто відставав.

Але чомусь всередині одразу виникло дивне відчуття, ніби я вже бачила цю людину раніше. І чим ближче ми підходили, тим сильнішим ставало це відчуття.

Пролунав гонг. Черга почала рухатися швидше. Новачки по одному підходили до старшокурсника, віддаючи свої жетони, та проходили далі до сяйливого проходу лабіринту. А коли до мене залишилося всього кілька людей, я нарешті змогла нормально підняти погляд і завмерла. Світ ніби на мить провалився в тишу.

Знайомі очі. Точно такі самі дивилися на мене всього кілька днів тому в особняку Ларіна. Той самий хлопець, який, як і я, опинився втягнутим в огидний спектакль, влаштований моїм колишнім нареченим.

— Заснув там чи що?

Хтось з новачків роздратовано штовхнув мене в плече, виводячи з заціпеніння, і я різко тряхнула головою. Ось тільки завмерла, схоже, не я одна. Хлопець теж виглядав дивно. Він застиг з простягнутою рукою, забувши про жетон, який мав забрати, і витріщався на мене. Всередині все обірвалося.