Розділ 36. Перевірка сили

Ми максимально тихо пробігли напівтемним коридором, намагаючись не шуміти та не привертати уваги. Тут пахло старим каменем, паперами і чимось магічним — тим особливим запахом, який завжди панував в адміністративних корпусах, де постійно працювали з артефактами та захисними плетіннями.

Норлан рухався швидко, але обережно, час від часу озираючись на мене, ніби перевіряючи, чи не загубилася я дорогою. На щастя, потрібний шлях я пам'ятала достатньо добре, щоб не блукати закутками ректорату, і невдовзі попереду показалися невеликі двері.

Я першою взялася за ручку та обережно потягнула її на себе. А наступної секунди нас буквально накрило шумом. Ми опинилися в центральному холі, де вже юрмилися майбутні адепти, які чекали на перевірку. Голоси, суперечки, нервовий сміх — все змішувалося в єдиний гул, від якого після тихого коридору навіть трохи заклало вуха. Зате ми були майже біля мети.

Мій сусід зорієнтувався миттєво. Поки я ще оцінювала обстановку, він вже впевнено вклинився в одну з черг і, ніби так і мало бути, заговорив з якимось хлопцем попереду. Причому зробив це настільки природно, ніби вони й справді стояли тут разом вже добрих пів години.

Я лише похитала головою: от хто точно не пропаде в житті. Білявчик швидко обернувся до мене та кивком підкликав ближче.

— Не спи, — хмикнув він, коли я підійшла. — А то можна подумати, тобі одному не хочеться на цю перевірку.

Кілька хлопців поруч одразу ж підтримали його, і хтось навіть легенько підштовхнув мене вперед, звільняючи місце біля Норлана.

— Я теж не розумію, навіщо все це зараз, — обурювався рудоволосий хлопець, який стояв неподалік. — Попередні результати в них і так є, а лабіринт все одно розставить все по своїх місцях. Та й не остання це перевірка... але кровушку їм подавай.

Оточуючі одразу схвально загуділи.

— Ага, ніби нам мало випробувань.

— Їм просто подобається знущатися з новачків.

— Це ще ви про торішній відбір не чули...

Розмови навколо швидко перетекли в обговорення майбутнього випробування, і я мимоволі прислухалася уважніше, намагаючись вихопити хоч щось корисне. Тому що, судячи з усього, «перевірка сили» буде значно цікавішою за простий магометр.

Черга рухалася повільно, але все ж не стояла на місці. Люди навколо продовжували перемовлятися, будувати здогадки та нервувати дедалі сильніше в міру наближення до заповітних дверей. Хтось виходив задоволений, хтось — розгублений, а деякі й зовсім мали такий вигляд, ніби їх щойно особисто прокляв ректор.

Я дедалі частіше ловила себе на тому, що починаю напружуватися разом з іншими. Особливо коли попереду залишилося всього кілька людей. Норлан поруч помітно притих. Колишня легкість нікуди не зникла остаточно, але тепер я бачила: він теж нервує. Хай і намагається це приховати.

Нарешті черга дійшла до нас. Двері відчинилися, випускаючи чергового претендента, і один з магів коротко кивнув:

— Наступний.

Білявчик видихнув та першим ступив всередину. Двері за ним зачинилися. Я залишилася чекати зовні, мимоволі прислухаючись, але з приміщення не долинало жодного звуку. Минула, мабуть, лише хвилина, не більше, коли стулка знову розчинилася, і назовні вийшов мій сусід. Похмурий. Не провалився, ні... але явно чимось незадоволений.

Я одразу напружилася.

— Що там?

— Почекаю на тебе тут, — лише промовив він, навіть не давши мені договорити, і майже одразу підштовхнув до дверей.

Я не встигла нічого уточнити. Стулка за моєю спиною зачинилася, відрізаючи мене від шуму холу, і я опинилася в напівтемному приміщенні. Тут було прохолодно та тихо. Світла ледве вистачало, щоб розрізнити обриси меблів і слабке сяйво магічних символів на стінах.

— Проходьте, молодий чоловіче, — пролунав голос звідкись з темряви.

Я мимоволі здригнулася. Людини, якій належав голос, видно не було, і від цього ставало лише незатишніше. Повільно видихнувши, я все ж рушила вперед і за кілька кроків наблизилася до столу, на якому стояла сфера.

Така сама.

У мене всередині все неприємно стиснулося. Та сама гладка поверхня, те саме м'яке внутрішнє сяйво, той самий артефакт, який одного разу вже перевіряв мій рівень сили. І який минулого разу просто розсипався.

Відчуття дежавю накрило настільки різко, що я завмерла, не поспішаючи підносити долоню до сфери. Перед очима одразу сплив спогад: спалах світла, тріск артефакту, ошелешене обличчя майстра Гріка та подальший скандал вдома. Ні. Мені дуже не хотілося повторення, але, схоже, перевіряючий розцінив мою затримку зовсім інакше.

— Молодий чоловіче, не затримуйте чергу, — у голосі мага вже звучало відверте нетерпіння.

А наступної секунди він і зовсім підійшов ближче, перехопивши мене за зап'ястя, та буквально підтягнув до столу.

Ну так. Для нього я була лише ще одним новачком з кількох сотень, яких потрібно швидко перевірити, оцінити та відправити далі. Ніхто не збирався розбиратися з моїми дивними побоюваннями або чекати, поки я морально підготуюся.

Моя долоня лягла на прохолодну поверхню сфери, і маг одразу прибрав руку. Перші секунди нічого не відбувалося. Я навіть встигла подумати, що, можливо, даремно себе накручувала, але потім всередині артефакту повільно почала зароджуватися димка. Вона плавно закручувалася, переливалася різними кольорами, поступово стаючи яскравішою та насиченішою, і я мимоволі завмерла, зачаровано спостерігаючи за цим видовищем.

Минулого разу все було інакше. Значно різкіше. А зараз туман всередині сфери ніби жив власним життям, розростаючись дедалі сильніше. Кольори перепліталися, спалахували, стикалися один з одним, і навіть перевіряючий маг раптом напружився, уважніше вдивляючись в артефакт. Схоже, побачене здивувало і його.

Тим часом концентрація світла продовжувала зростати. Сфера вже почала вібрувати. Спочатку ледь помітно, а потім дедалі відчутніше. По спині пробіг холодок. Щось було не так. Дуже не так. Я інстинктивно спробувала прибрати руку, але тієї ж миті зрозуміла, що не можу. Долоня ніби приросла до поверхні артефакту.