Розділ 26. До Академії Польотів

Я акуратно склала речі в кутку, намагаючись не здіймати зайвого шуму, ніби навіть стіни могли видати мою присутність, а потім обережно вклалася на вузьку кушетку. Плед, який знайшовся тут же, виявився теплим і трохи грубуватим, але в ту мить це було зовсім не важливо — я майже з вдячністю закуталася в нього, дозволяючи тілу нарешті розслабитися після всього, що довелося пережити за день.

От тільки думки відпочивати не збиралися.

Вони крутилися в голові, чіпляючись одна за одну, переплітаючись між собою та не дозволяючи мені провалитися в сон. То я знову згадувала погляд Лайза, від якого й досі все всередині хололо, то подумки поверталася до розмови з магом, то вкотре прокручувала слова Кларіс і усвідомлення того, що тепер вже справді не можу повернутися додому. Час від часу з-за дверей долинали чиїсь кроки, голоси або скрип коліс по бруківці, і я мимоволі прислухалася до кожного звуку, щоразу напружуючись, ніби будь-якої миті хтось міг зайти всередину.

Та втома все ж взяла гору. Непомітно, майже нишком, вона затягнула мене в сон, обриваючи потік думок на пів слові.

Прокинулася я різко. Надворі ще панував морок, лише небо за вікнами починало повільно світлішати, а першим, що я почула, був тихий голос майстра:

— Вжеі час збиратися. Я виведу тебе через другий вихід.

Я сіла, на мить розгубившись, але майже одразу згадала, де перебуваю, тому кивнула, підводячись. Сон наче рукою зняло. Я швидко привела себе до ладу, зібрала речі, закинула сумку на плече та підійшла до старого, готова вирушати.

Майстер не став витрачати часу на зайві слова. Він провів мене крізь будинок вузьким коридором, у якому пахло деревиною та сушеними травами, а потім відчинив інші двері. Вони тихо рипнули, відкриваючи невеликий садок, ще оповитий ранковою прохолодою.

Свіже повітря вдарило в обличчя, остаточно проганяючи залишки сну.

— Щасти тобі, дівчинко, — спокійно промовив старий, зупинившись на порозі. — І будь обережною. У житті трапляються різні люди, і не всі вони погані... але тобі доведеться навчитися розбиратися в них.

Я завмерла на мить, ловлячи кожне його слово, а тоді швидко озирнулася.

— Дякую вам... за все...

Та договорити не встигла. Чоботяр вже розвернувся та зачинив двері, залишивши мене саму в напівтемному саду, а я лише тихо видихнула, відчуваючи, як у грудях знову підіймається рішучість рухатися далі.

Я не стала затримуватися ані на секунду. Сад залишився позаду так само швидко, як і будинок майстра, а я майже бігцем вибралася на вулицю, намагаючись не озиратися і не давати собі приводу сповільнитися. В голові калатала лише одна думка — відійти якнайдалі, розчинитися в місті, поки люди батька не почали прочісувати квартал ще ретельніше.

Шлях був очевидним: центральний портал. Якщо я дістануся до нього та встигну пройти, все інше вже не матиме значення. Та щойно я вийшла на центральну площу, як всередині неприємно похололо. Людей тут, як завжди, було багато, але серед звичної метушні надто помітно виділялися постаті, які не рухалися безладно, не поспішали у своїх справах і зовсім не скидалися на випадкових перехожих.

Варта. І не одна.

Я сповільнила крок, удаючи, ніби просто розглядаю площу, а сама гарячково перебирала можливі варіанти. Батьки вирішили повернути мене за будь-яку ціну, а це означало лише одне — центральний портал перебував під наглядом.

Прямий шлях виявився закритим, отже, потрібно шукати інший менш помітний та під меншою охороною... якщо такий взагалі існував. Я вже збиралася звернути вбік, щоб не привертати зайвої уваги, коли раптом помітила гурт хлопців, які прямували просто до порталу. Молоді, галасливі, впевнені в собі — хтось вже був у формі, хтось ще у звичайному одязі, але з тим самим виразом обличчя, який буває лише в тих, хто їде навчатися.

Студенти або майбутні студенти, поки що незрозуміло. Але напрямок у них був цілком очевидний. Я мимоволі прислухалася, намагаючись вихопити уривки розмов і зрозуміти, до якої саме академії вони прямують, і саме в цю мить мене раптом рішуче підхопили під лікоть.

— Чого завмер? — пролунав поруч жвавий, трохи насмішкуватий голос. — Вирішив тут залишитися? Мати, що, дарма гроші за портал заплатила? Злякався?

Я навіть не встигла зреагувати, як мене вже потягнули вперед, буквально втягуючи в потік цієї компанії. Я машинально зробила один крок, потім другий, відчуваючи, як мене підштовхують ближче до входу. І саме тоді я побачила їх. Охорона батька стояла зовсім поруч, але відступати було вже запізно.

Я різко повернула голову до того самого білявого хлопця, який, схоже, вирішив взяти шефство над «загубленим» новачком, і постаралася зобразити на обличчі саме ту суміш незручності та вдячності, яку ми вчора так старанно відпрацьовували.

— Та ні... просто замислився, — пробурмотіла, намагаючись, щоб голос звучав нижче і спокійніше, ніж почувалася насправді.

А всередині все стислося в один тугий вузол. Схоже, це був мій шанс, і водночас — найризикованіший крок за весь цей час.

Ми рушили вперед разом з натовпом, і я щосили намагалася не вибиватися з загальної картини — не пришвидшуватися, не сповільнюватися та не озиратися туди, де стояли люди батька. Білявий впевнено вів мене поруч з собою, ніби ми знайомі вже не перший день, і це несподівано зіграло мені на руку: поряд з ним я виглядала не загубленим одинаком, а частиною компанії.

Крок за кроком ми наближалися до порталу. Серце калатало так, що, здавалося, його чують всі довкола, але зовні я трималася спокійно, лише час від часу ледь сильніше стискаючи пальці, щоб не видати власного напруження. А коли ми нарешті опинилися біля самого входу перед портальним магом, я на мить затримала подих.

— Академія Польотів, майстре, — впевнено промовив мій несподіваний супутник, звертаючись до мага, і навіть дозволив собі легку усмішку.

Маг кивнув, перевіряючи потік, а білявий тим часом трохи повернувся до мене та підморгнув, ніби намагаючись підбадьорити. Для нього я зараз виглядала звичайним новачком, який вперше стоїть перед порталом, і, судячи з всього, він щиро вважав, що я просто боюся. І в цьому була своя логіка — багатьох трясло перед переходом, когось нудило, а декого після першої ж спроби й зовсім вивертало навиворіт.