Розділ 22. Справжнє перевтілення

Я обережно взяла флакончик, уважно розглядаючи густу темно-зелену рідину, що ліниво переливалася всередині від найменшого руху. На перший погляд він здавався зовсім непримітним, однак у руках Кларіс чомусь виглядав чимось значно ціннішим, ніж звичайний старий настій.

— Що це? — тихо запитала, переводячи погляд на жінку.

Кларіс ледь усміхнулася, сперлася плечем об одвірок і неквапливо похитала флакончиком.

— Колись одна сусідка замовила, — почала вона так буденно, ніби розповідала звичайну побутову історію. — Вирішила трохи провчити свого благовірного. Той, бачте, надто вже задивлявся на інших жінок, та ще й лисина почала потроху проступати, от вона й захотіла показати, що все може стати значно гірше.

Я кліпнула, не відразу розуміючи, до чого вона веде.

— Цей настій мав зробити волосся тоншим і рідшим, а ще прибрати колір, — з легкою усмішкою продовжила Кларіс. — Насправді нічого небезпечного в ньому немає, зате результат виходить дуже переконливим. Особливо для вразливого чоловіка.

Я не втрималася та тихенько пирхнула.

— І що, спрацювало?

— До цього справа так і не дійшла, — байдуже знизала плечима жінка. — Лаура помирилася зі своїм чоловіком, передумала виховувати його такими методами, а настій так і залишився незатребуваним. Викидати було шкода, от і залишила.

Вона уважніше придивилася до мене і трохи примружилася.

— Наче відчувала, що колись він все ж таки стане в пригоді.

Я знову опустила погляд на флакончик, але тепер дивилася на нього вже зовсім інакше, мимоволі уявляючи, який ефект він може дати.

— Тобто... він просто зробить волосся менш помітним? — уточнила я.

— Зробить його тоншим, слухнянішим і прибере цей твій вогняний колір, — кивнула Кларіс. — Станеш куди непримітнішою, а якщо ще й правильно його укласти, то цілком зійдеш за юнака.

Я повільно видихнула, відчуваючи, як всередині нарешті розливається обережне полегшення. Звісно, це було не ідеальне рішення, але все ж незрівнянно краще, ніж власноруч відрізати волосся.

— Але ж воно все одно залишиться довгим... — невпевнено промовила я, стискаючи в руках флакончик і машинально проводячи пальцями по своїх пасмах. — Я майже не бачила хлопців з довгим волоссям, а вже тим більше з косами. Та й сама по собі надто худорлява. Якщо ще й волосся залишиться таким, увагу до себе я точно приверну.

Кларіс на мить замислилася, насупившись, та повільно кивнула.

— А ось про це я справді не подумала...

Вона замовкла, явно перебираючи в голові можливі варіанти, і я вже мимоволі перевела погляд на ножиці, подумки змирившись із тим, що іншого виходу, схоже, не залишилося, коли обличчя Кларіс раптом проясніло, а на губах з'явилася знайома трохи лукава усмішка.

— Здається, я знаю, що можна зробити, — майже змовницьким тоном промовила господиня харчевні і, навіть не давши мені поставити жодного запитання, взяла за руку та повела за собою.

Ми пройшли через вмивальню, і я з подивом побачила ще одні двері, яких раніше навіть не помічала. Кларіс відчинила їх, клацнула вимикачем, і вже за мить переді мною відкрилася зовсім несподівана картина.

Кімната більше нагадувала театральне закулісся або невеличкий склад костюмів, ніж звичайне підсобне приміщення. Уздовж стін стояли стійки з одягом, на полицях височіли коробки, акуратними стосами лежали відрізи різнобарвної тканини, а в кутку була складена ширма. Тут було, здається, все, що тільки могло знадобитися для перевтілення: сукні, костюми, капелюхи, рукавички і безліч дивних аксесуарів, про призначення яких я навіть не намагалася здогадуватися.

І перуки. Їх тут було безліч.

Я мимоволі завмерла на порозі, розгублено розглядаючи все це багатство, тоді як Кларіс впевнено підійшла до одного зі стелажів і почала перебирати перуки та шиньйони з такою вправністю, ніби достеменно знала, що саме шукає.

— Боюся навіть запитувати, звідки у вас все це... — тихо промовила я, все ж підійшовши ближче.

Кларіс лише хмикнула, не відриваючись від свого заняття.

— Все одно не вгадаєш, — спокійно відповіла вона. — Це кімната моєї доньки. Крісті була акторкою в театрі та більшість своїх сценічних образів створювала саме тут.

В голосі жінки лише на мить промайнув смуток, але вона швидко взяла себе в руки та знову повернулася до справи. За кілька секунд Кларіс дістала одну з перук, повернулася до мене і простягнула її.

— Приміряй, — сказала вона, окинувши мене уважним, оцінювальним поглядом. — Думаю, якщо трохи її підстригти, вийде саме те, що потрібно.

Я взяла перуку, все ще не до кінця вірячи, що вихід з ситуації може виявитися настільки простим і водночас таким несподіваним.

Натягнувши її на голову, я машинально притримала обома руками, побоюючись, що вона будь-якої миті зісковзне або відразу видасть мене. Кларіс підійшла ближче, поправила край біля чола, відступила на кілька кроків, уважно оглянувши мене, а тоді знову наблизилася, ніби перед нею стояла не жива людина, а образ, який залишалося лише довести до досконалості.

Жінка трохи схилила голову, примружившись, обійшла мене з одного боку, потім з іншого і задумливо провела пальцями по штучному волоссю, вже подумки змінюючи кожну деталь.

— Так... тут довжину приберемо... тут зробимо легший перехід... скроні відкриємо... а маківку трохи пригладимо, щоб не стовбурчилася, — ледь чутно бурмотіла вона, настільки захопившись справою, що, здавалося, вже бачила готовий результат.

Я мовчки стояла, дозволяючи їй роздивлятися мене з усіх боків, і вперше за весь цей час по-справжньому повірила, що мій задум справді може вдатися.

— А тепер іди до вмивальні, — нарешті сказала Кларіс, знімаючи з мене перуку. — Вимий волосся та нанеси настій. Все необхідне там є, а я поки що доведу до ладу це.

Вона кивнула в бік манекена, на якому вже була закріплена перука.

Я слухняно кивнула та рушила виконувати її вказівки.