Розділ 18. Підготовка до перевтілення

Я прокинулася рано, ніби сама себе виштовхнула зі сну, не даючи жодного шансу залежатися та знову поринути в тривожні думки. Кілька секунд просто лежала, дивлячись у стелю і прислухаючись до себе, наче перевіряючи, чи на місці вчорашня рішучість. Вона була. Вже не така різка, як напередодні, але спокійна та тверда, наче за ніч остаточно вкорінилася всередині.

Я підвелася, пройшла до вмивальні і привела себе до ладу, намагаючись не витрачати зайвого часу, але й не діяти похапцем. Холодна вода допомогла остаточно прокинутися, прогнала залишки сну і зробила думки яснішими. Повернувшись до кімнати, я вдягла найскромніший зі своїх костюмів — той, що хоча б не так сильно впадав у вічі, як інші, — і, підхопивши сумку, попрямувала вниз.

Я вже майже спустилася сходами, сподіваючись тихо вислизнути на вулицю, поки Кларіс зайнята на кухні, але, як виявилося, розраховувати на таку вдачу було надто наївно. Вона ніби почула мене.

Жінка вийшла з-за дверей, що вели до кухні, і зупинилася, окинувши мене уважним поглядом з голови до ніг. У цьому погляді не було ні осуду, ні здивування — лише спокійна оцінка, після якої вона, не змінюючи виразу обличчя, винесла свій вердикт:

— Для початку поснідай. А я підшукаю для тебе один з нарядів Крісті, якщо не хочеш, щоб тебе пограбували на першому ж розі.

Я шумно видихнула, на мить заплющивши очі. Господиня харчевні мала рацію. Те, що вчора я дісталася сюди зі своїми грошима та речами, вже саме по собі виглядало майже дивом. Випробовувати долю вдруге поспіль було б нерозумно.

— Добре... — тихо погодилася, не сперечаючись, і пройшла до столу.

А щойно я сіла, як Кларіс вже спритно розставляла переді мною сніданок: тарілку з ароматним рагу, кілька шматків ще теплого, щойно спеченого хліба і кухоль з брусничним компотом. Запах їжі миттєво заповнив простір, змушуючи шлунок знову нагадати про себе, хоча вже не так жалібно, як вчора.

Я взяла ложку, відчуваючи, як всередині поступово з'являється спокій, і вперше за довгий час дозволила собі просто їсти, не думаючи про те, що буде далі... хоча б кілька хвилин.

Я впоралася зі сніданком швидше, ніж збиралася, майже не відволікаючись ні на думки, ні на оточення. Гаряча їжа ніби остаточно повернула мені сили, і навіть тривога відступила кудись на другий план, поступаючись місцем зосередженості. Закінчивши, я дістала з кишені монету і вже збиралася простягнути її Кларіс, коли та, ніби передбачивши мій жест, випередила мене.

Замість того щоб узяти гроші, вона простягнула мені акуратно складену сукню — добротну, хоч і явно ношену, але чисту та доглянуту.

— Прибери, інакше я ображуся, — відмахнулася жінка, навіть не глянувши на простягнуту мною монету.

Я завмерла, ніяково стискаючи срібняк у кулаці, не знаючи, що сказати у відповідь.

— Іди перевдягнися, — додала вона вже м'якше. — І можеш іти. Чекаю на тебе в обід.

На її губах промайнула легка та майже тепла усмішка, від якої стало якось спокійніше, і я поспішно кивнула, вирішивши не сперечатися.

Піднявшись до кімнати, я швидко перевдяглася. Сукня сіла майже ідеально. Різниця між мною і Крісті виявилася мінімальною — трохи вільніше в грудях, але це не впадало в очі та вже точно не виглядало дивно. В усьому іншому вона сиділа так, ніби була пошита майже за моїми мірками.

Я покрутилася перед дзеркалом, оцінюючи результат, і мимоволі кивнула. У такому вигляді я точно не привертатиму зайвої уваги.

А далі... Далі потрібно було зайнятися значно важливішими справами.

Мені належало знайти чоловічий одяг — хоча б кілька комплектів, у яких я зможу пройти відбір і не виглядати підозріло. Взуття теж доведеться підібрати, причому зручне, не жіноче, але й не надто помітне. І ще десяток дрібниць, про які я поки навіть не думала, але які напевно знадобляться, якщо я справді збираюся встрягнути в цю авантюру до кінця.

— Якщо я поступлю...

Я на секунду завмерла, дивлячись на своє відображення.

— Коли я поступлю, — тихо промовила, ніби закріплюючи це рішення.

З цими словами я розвернулася, швидко спустилася вниз, кивнула Кларіс на прощання і вийшла на вулицю. Свіже повітря зустріло мене легкою прохолодою, а місто вже жило своїм звичним життям. Я на мить затрималася біля входу, після чого попрямувала вперед, уважно поглядаючи навсібіч у пошуках вивісок, які могли б вказати на крамниці з одягом.

Я обрала один із магазинів, над дверима якого висіла трохи перекошена, але все ще читабельна вивіска з зображенням чоловічого камзола, і, недовго роздумуючи, штовхнула двері.

Всередині пахло тканиною, пилом і чимось трав'яним, ніби господиня час від часу обкурювала приміщення від молі. Полиці вздовж стін були заставлені акуратно складеними комплектами одягу, а на вішаках висіли готові костюми — прості, без надмірностей, але цілком придатні для повсякденного носіння.

Мене зустріла жінка. Охайна, з акуратно вкладеним у пучок сивим волоссям, і саме це відразу впало в око. У нашому світі сивина була рідкістю — люди з магією старіли інакше, і такі ознаки найчастіше видавали тих, у кого цієї самої магії не було ані краплі.

Звичайна людина.

— Чим можу допомогти? — спокійно поцікавилася власниця, і якщо моя поява в крамниці чоловічого одягу й здивувала продавчиню, то вигляду вона справді не подала.

— Мені потрібно вибрати кілька костюмів... — почала я та одразу помітила, як в очах незнайомки промайнуло легке здивування. Я поспішно додала, не даючи цьому здивуванню перерости в щось більше: — Для молодшого брата. У нього магія, і він поступає до школи...

Слова самі вилітали, складаючись у не надто продуману, але цілком правдоподібну легенду. І лише договоривши, я подумки скривилася — про це варто було подумати заздалегідь.

— Ах, ось воно що... — жінка одразу пом'якшала, а її обличчя осяяла доброзичлива усмішка. — Тоді вам сюди.

Вона жестом запросила мене пройти глибше до крамниці і підвела до стелажів з акуратно розкладеним одягом.