Розділ 1. Здається, я потрапила…

Три дні тому

Вечірка на честь двадцять п'ятого дня народження мого нареченого вже була в самому розпалі. Друзі Ларіна веселилися на повну, голосно сміялися, сперечалися, піднімали келихи і, здається, змагалися між собою в тому, хто влаштує дурнішу витівку. Сам іменинник від них, звісно, не відставав.

Мені ж все, що відбувалося, зовсім не подобалося.

Я чесно відсиділа належний термін поруч з майбутнім чоловіком, кілька разів посміхнулася його жартам, зробивши вигляд, що уважно слухаю чергову історію про якийсь їхній подвиг на тренуваннях, і навіть дозволила Ларіну пару разів демонстративно обійняти мене за плечі — виключно заради публіки.

Після цього я вважала свій обов'язок виконаним.

Поки гості знову відволіклися на черговий тост, я тихо вислизнула з зали та попрямувала до сходів, що вели на другий поверх. По дорозі мені трапилася невеличка вітальня з книжковими полицями, і я, не втримавшись, зняла з однієї з них першу-ліпшу книжечку. Все одно читати на цій вечірці було набагато цікавіше, ніж слухати нескінченні жарти друзів мого нареченого.

Балкон другого поверху виявився саме таким, яким я його пам’ятала: тихим, прохолодним і практично порожнім. Легкий вечірній вітерець ворушив фіранки, а з саду доносився приглушений запах квітучих кущів.

Я обережно прикрила за собою двері, відрізаючи гул голосів і музику з зали, після чого влаштувалася в одному з широких плетених крісел. Поклавши книгу на коліна, я нарешті дозволила собі розслабитися і вдихнути на повні груди. Ось тепер вечір починав ставати терпимим.

От тільки не встигла я перегорнути й кількох сторінок, як раптом відчула, що на балконі більше не одна. За спиною тихо скрипнули двері. Я різко обернулася, але одразу заспокоїлася, побачивши знайому постать.

— Так і знав, що ти будеш ховатися тут, — посміхнувся Ларін, наближаючись до мене та простягаючи келих. Я машинально нахмурилася, з підозрою дивлячись на напій. — Тільки сік, — додав мій наречений, і його посмішка стала ширшою, коли він помітив скептичний вираз на моєму обличчі.

Я все ж обережно піднесла келих до губ і спочатку принюхалася. Запах був легким та фруктовим. Ніякої різкої гіркоти чи алкогольних нот я не відчула — хіба що якісь дивні, ледь вловимі відтінки, але це точно не було тим дешевим пойлом, яким зазвичай пригощалися його друзі.

Похитавши плечима, я все ж таки взяла келих і зробила кілька ковтків. Саме в цей момент мені здалося дивним, що Ларін так уважно спостерігав за тим, як я п'ю. Але думка промайнула і одразу зникла. А ось навколо немов почала розповзатися легка мряка. Спочатку я вирішила, що це просто втома або гра світла від ліхтарів у саду. Я навіть кілька разів моргнула, намагаючись прогнати дивне відчуття.

Туман не зник. Навпаки, все навколо стало розпливатися ще сильніше, а в голові з’явилася важкість, ніби мене накривала тепла і абсолютно незрозуміла сонливість. Я спробувала щось сказати, але язик немов став чужим. Останнє, що я встигла побачити, — уважний погляд Ларіна. А потім світ остаточно занурився в густу темряву, і я провалилася у важкий, непереборний сон.

Пробудження виявилося ще дивнішим, ніж все, що сталося напередодні.

Спочатку я почула тихий шепіт, ніби кілька людей намагалися говорити напівголосно, але поступово ці голоси почали зливатися в справжній гул, який наполегливо пробивався крізь залишки сну. Роздратовано пирхнувши, я все ж таки спробувала розплющити одне око, збираючись подивитися на того, хто вирішив так безцеремонно порушити мій спокій.

Картина, що постала переді мною, миттєво прогнала залишки сонливості.

У дверях стояла ціла процесія. На чолі, звісно, був Ларін, а по обидва боки від мого нареченого розташувалися Маркус і Стен, які щось тихо бурмотіли між собою. За їхніми спинами виднілися й решта хлопців із команди, які заповнили прохід і з явним інтересом спостерігали за тим, що відбувається.

Я вже збиралася обуритися і запитати, що вони роблять у моїй спальні, але в цей момент зір остаточно прояснився, і я мимоволі озирнулася навколо.

Кімната була мені незнайома. Меблі, штори, навіть розташування вікон — все свідчило про те, що це місце я бачу вперше в житті. І поки хвиля обурення тільки набирала сили, готова ось-ось прорватися назовні, мене зупинило легке ворушіння зовсім поруч.

Я повільно перевела погляд. І ошелешено завмерла, дивлячись на чуже чоловіче плече, що знаходилося всього в декількох сантиметрах від мого. Думка обірвалася на півслові, адже в цю мить вся ситуація навколо раптом склалася в єдину, лякаюче чітку картину — і я вже зовсім інакше подивилася на людей, що завмерли у дверях, і на вираз обличчя свого нареченого.