Пролог

— Дядьку, ти мусиш мені допомогти! — я буквально увірвалася до кабінету свого родича, заставши його за підписанням якихось паперів.

Двері вдарилися об стіну, стос документів на його столі ледь помітно хитнувся, а сам Авіус Крайн повільно підвів на мене задумливий погляд з-понад аркушів. Схоже, моя поява його зовсім не здивувала, хоча, можливо, він просто занадто добре мене знав.

Чоловік акуратно відклав перо, зчепив пальці та, трохи схиливши голову набік, промовив:

— Цікаво, як саме?

Він не став читати мені нотації про те, що я сама винна і маю слухати батьків. Хоча, Авіус Крайн ніколи не був особливим прихильником правил нашої родини. Що, втім, не заважало йому вже багато років обіймати посаду ректора однієї з найвідоміших академій Драгонії.

Я глибоко вдихнула, набираючись духу.

— Візьми мене до академії. Я знаю, ти можеш!

Ідея спала мені на думку зовсім випадково, але щойно вона з’явилася, як міцно закріпилася в голові і тепер здавалася чи не єдиним моїм порятунком.

Дядько підняв брову.

— У моїй академії дівчата не навчаються, Санні. Та й навряд чи це врятує тебе від чуток. Може, все ж таки краще пересидіти десь подалі від столиці?

Мій співрозмовник говорив спокійно та розважливо, немов зважував кожне слово. Але головне — він не сказав «ні». І я буквально вчепилася за цю можливість.

— Але ж це й не заборонено! — поспішила заперечити. — До того ж ніхто не дізнається, що я твоя племінниця. Я обіцяю поводитися чемно.

Заява вийшла, м’яко кажучи, сумнівною. Принаймні, судячи з того, як дядько тихо посміхнувся.

— Ну так… ти й не висовуватися, — промовив мій родич.

Однак з виразу його обличчя я чітко бачила: він не відкидав мою ідею остаточно. Швидше, просто перевіряв, чи готова я насправді зіткнутися з усіма «радощами» життя в академії драконів. А радощів там, наскільки я знала, вистачало.

Формально ніяких заборон дійсно не існувало. Драконяча іпостась у мене вже проявилася, з магією проблем теж не було… ось тільки в Драгонії просто не прийнято, щоб дівчата навчалися у військових академіях.

— А якщо… якщо я переодягнуся в хлопця і пройду відбір? — буквально засяяла, озвучивши ідею, що раптово спала на думку. - Ти ж можеш просто не показувати, що ми знайомі, і оцінювати мене як будь-якого іншого адепта за моїми вміннями?

До відбору залишався всього тиждень, але це мене зовсім не зупиняло. Якщо дядько погодиться, я обов'язково щось придумаю. Головне зараз - домогтися від Авіуса Крайна одного короткого слова: «так».

- Пройдеш відбір? Сама? Ну, я навіть не знаю… — дядько задумливо примружився. — У мене далеко не всі хлопці його проходять, не кажучи вже про те, що…

- Я зможу! — поспішно перебила, поки голова академії не передумав. — Ось побачиш, я ще всіх здивую.

Роздуми родича прозвучали для мене як своєрідна згода, тому я в ту ж мить вискочила з кабінету, поспішаючи зникнути раніше, ніж дядько вирішить добре все обміркувати і відмовитися від моєї божевільної ідеї.

І мені здалося… чи я справді почула за спиною його важке зітхання і тихе:

- Ну, що всіх здивуєш — тут я вже й не сумніваюся…

Втім, вдаватися в подробиці я не стала. В голові вже роїлися набагато важливіші думки. Наприклад, з чого почати. З зачіски чи костюма? Це питання миттєво посіло перше місце у списку моїх завдань. Звичайно, моє густе довге волосся було шкода… але чого тільки не зробиш заради досягнення мети.

Шановні читачі, я рада вітати вас у моїй новій історії! Тут на вас чекатимуть справжні пригоди нашої невгамовної героїні та її нових друзів. Тож вмощуємося зручніше і... поїхали!