P.S. Наші мами

Рік тому.

Аліна.

Коли я була в шостому класі, познайомилась з новою однокласницею, яка тільки-но до нас прийшла. Це була Поліна з якою ми зараз найкращі подруги. Після школи батьки її забрали додому, тобто у село. Я трохи засмутилась, адже ми весь час разом десь гуляли, вчились разом, сиділи за однією партою. У клубі, коли святкували закінчення школи ми познайомились з хлопцями. Але тоді ми ще не знали, що з ними проживемо все життя. Андрій, такий веселий, добрий та весь час жартував, а Олексій був якимсь мовчазним. Поліні все ж вдалось його розговорити. Вони навіть пішли танцювати. Ми почали з ними зустрічатись. І на моє здивування Олексій зробив пропозицію Поліні через декілька місяців як вони почали зустрічатись. Невдовзі вона завагітніла. У них народився хлопчик, Іван. Я була за них дуже рада. Та своє особисте життя не складалося. Ми з Андрієм тільки зустрічались. Він не поспішав робити пропозицію. Завжди була відмазка “А куди нам поспішати”. І тільки через п’ять років він все ж мені зробив пропозицію. За рік у мене з Андрієм народилась донька, яку ми назвали Олесею. Ім’я їй ми вибирали не довго, адже я вже знала, яке ім’я буде у моєї доньки. Я назвала її на честь моєї бабусі. Андрій не був проти, бо знав її добре.

Правда сімейне життя у нас не дуже. Він практично весь час у відрядженнях, а я дома з Олесею. Донька його майже не бачить, а коли тато повертається вона біжить до нього щосили. І так все життя. Олеся у мене дівчинка розумна, але з важким характером. Ну, просто вся у свою бабусю. Зате з навчанням в Олесі все було прекрасно. Вчителі хвалили, нагороди з олімпіад привозила. Коли Андрій про це дізнавався, то був щасливий таким новинам. Олеся закінчила школу із золотою медаллю. Я пишаюся нею.

Поліна.

Я перейшла в іншу школу, познайомилась зі своєю однокласницею. Знайшли з нею спільну мову зразу. Зрозуміли, що у нас є спільні захоплення, тому подружились. На випускному вечорі познайомились з двома хлопцями. Мені зразу сподобався один з них. Такі як Олексій мені подобаються. І у мене вийшло його розговорити, це було для мене легко. Я не очікувала, що цей хлопець мені зробить пропозицію дуже швидко. У нас народився хлопчик, Іван. Та мені в якийсь момент з Олексієм стало важко жити. Ми з ним розходились два рази, коли Івану було рік, а після коли йому було дванадцять. І я шкодую про це, адже ініціатором цього була я. Після останнього розлучення, ми жили душа в душу як то кажуть. Прожили ми так лише п’ять років. Він помер, Олексій просто заснув та не прокинувся. Іван у свої сімнадцять залишився без батька. Він швидко виріс, адже розумів, що повинен робити все, щоб допомогти мені. Ще паралельно вчився. І я повинна визнати, що він добре вчився не дивлячись на все. Після вивчився на ветеринара та почав працювати на місцевій фермі. Не захотів залишати мене, тому залишився у селі.

Якось до мене у гості приїхала Аліна. Ми з нею розговорились, почали говорити про дітей. І тут у нас виникла ідея, щоб Олеся та Іван були разом. Хоча насправді ідея була моя. Аліна з цією ідеєю погодилась. Вони ніколи не бачили один одного і це було нам на руку. Адже знаючи їх характери ми розуміли, що вони різні.

Після випускного Олесі ми вирішили, щоб Аліна привезла до мене Олесю, так ми їх і познайомили. І цей місяць пройшов цікаво та важко одночасно.

І наші діти тепер разом, як ми й хотіли. Я сподіваюсь вони на нас не ображаються та проживуть життя разом.