20 глава "День у місті"

Олеся.

Ранок почався як три місяці тому. Перше червня, зла мама зі склянкою ліків у правій руці. Тільки в цей раз все по-іншому. Я сплю на своєму ліжку не сама. Біля мене спить Іван та міцно мене обіймає. Ми прийшли о третій годині, п’яні, що можливо не сказали б і слова батькам. Провела з Іваном час весело, пили коктейлі, танцювали. Він здався мені якимось скутим, але декілька келихів коктейлю і вуаля він танцює разом зі мною, ловить такт музики. Таким Івана я бачу вперше. І він такий мені подобається ще більше. А зараз ми лежимо разом на ліжку та намагаємось не слухати слова мами, тобто її лекцію.

- Знову нічний клуб, багато випили?

- А по нас не видно? — запитала я та схопилась за голову

- Андрію, підійди сюди — до нас підійшов тато. Навіть очі не треба було розплющувати, щоб зрозуміти, що він тут. Його парфум його видав — подивись на них

- О, я бачу погуляли ви на славу. І, що ж дало привід так напитися?

- Приїзд Івана — я почала сміятись — ой, як голова болить — я досі тримала руку на голові

- До речі, Іване. Дзвонила твоя мама, сказала, що ти повинен приїхати додому у неділю, а не в понеділок як планував. І давайте, вставайте, я вам ліки принесла

Ми взяли ліки та випили їх.

- Молодці, а тепер вмивайтеся і снідати. Якщо що, то ми вас не чекаємо — батьки вийшли з кімнати. Іван подивився на мене.

- Леська, ти пам’ятаєш скільки ми випили?

- Ні. Пам’ятаю лише перші два коктейлі, а далі як в тумані. А, ти?

- Аналогічно

- Так, я піду в душ

- Я після тебе

Ми вже прийшли у нормальний стан. І зараз вже пів на третю. Вирішили піти погуляти у центрі, освіжитись, так би мовити. Ми вирішили, що сьогодні вже не будемо пити алкоголь, п’ємо виключно безалкогольні напої. Приїхали на станцію “Арсенальна” та пішли у сторону Маріїнського парку. Ми ходимо, тримаючись за руки. Я розповідаю Івану цікаві історії, які були у мене з дівчатами у цьому парку та взагалі. Іван уважно слухав, бо було цікаво. Ми пройшли парк, підійшли до моста закоханих. Іван роздивився все.

- А, що це?

- Це вішають замочки пари які разом. Типу на знак вічного кохання. А ключі викидають у річку. Не уявляю скільки у Дніпрі цих ключів — я почала сміятись.

- Це цікаво. І, що ці пари завжди разом?

- Не сміши мене. Життя непередбачуване, сьогодні разом, а завтра може щось змінитись. І ти вже дорослий, щоб це зрозуміти — Іван посміхнувся.

- Ах, ну так. Це ж ти моя маленька — він поцілував мене у губи. Що, що, а про різницю у віці ми згадуємо часто. І це нас обох смішить, навіть не знаю чому.

Ми ходимо, дійшли до Андріївського узвозу. І тут мене чекав неприємний сюрприз. Я побачила Ігоря в компанії його друзів, яких я знаю добре. Вони ж не пройдуть повз нас. Впевнена, що зупиняться та скажуть пару слів. І так воно й сталося.

- Ну, привіт, Лесько — сказав Ігор — як справи?..

- А тобі яка різниця?

- Хоча чому питаю і так бачу, що добре

- А у тебе я бачу нічого не змінилось, все ті ж обличчя

- Чому сюди вас занесло?

- А яке тобі діло? Гуляємо і що? Ми не можемо тут гуляти?

- Уяви собі, чи як ти там кажеш?

- То, що ми не можемо тут бути, бо ви тут... ви що помітили цю територію — після моїх слів Іван та друзі Ігоря почали сміятись.

- Ні. Просто не хотів тебе бачити тут

- Тоді чому не пройшов повз? А зупинився, почав гидоту мені казати?

- Ем

- Сказати нема що? Йди звідси, а то пам’ятаєш той випадок у селі? Хочеш продовження цього спектаклю? Але в цей раз обіцяю, що тобі буде ще боляче ніж тоді

- Пішли хлопці, а то ця скажена дійсно може зробити щось необдумане... і як я зустрічався з цією дурепою

Іван подивився на нього так наче хотів йому щось сказати чи може навіть вдарити, але я його зупинила.

- Настрій зіпсували — сказала я

- То може зайдемо у кав’ярню, поп’ємо кави з чимось солоденьким

- Ну, давай — я посміхнулась.

Іван.

Не думав, що можна ось так погуляти у нічному клубі. Тітка Аліна це взагалі окрема історія, моя мама нічого б не сказала. А мама Олесі, це просто жах, тепер розумію про що казала Олеся тоді коли приїхала у село перший раз. Її маму не переконати. Вона нам заборонила заходити в будь-який бар. В принципі ми й так не хотіли, бо нам вистачило ночі. І дійсно, коли я випив, я танцював з Олесею. Зрозумів, що вмію танцювати, але це, мабуть, що, на перший погляд. Зі сторони видніше як ми танцюємо. Олеся класно танцює, це я зрозумів, коли був ще тверезим.

Ми зайшли у кав’ярню. Я купив нам по лате та смаколик для Лесі. Ми сіли за вільний столик. Леся подивилась на мене.

- Мені купив солодке, а собі ні. Чому?

- У мене є вже солодке.. моя солоденька дівчинка — я її обійняв.

- На мене натякаєш?

- Так. Так би й з’їв тебе

- Людожерство зараз не в моді, краще їж це — Леся відламала шматочок печив та дала мені. Я відкусив шматочок печива.

- Ммм, смачно

- Це точно. Що будемо робити після того, як підемо з кав’ярні?

- Не знаю. Ти тут вирішуєш куди йти

- Ну, добре. Тоді у мене є пропозиція зняти номер у готелі на декілька годин, побути наодинці

- Щоб нам ніхто не заважав?

- Саме так

- Я згоден

Допивши своє лате, ми так як і казала Олеся, зняли номер в готелі на добу. Вирішили залишитись там до ранку. Батьки Олесі вже повинні зрозуміти, що їх дочка виросла і її не треба відчитувати при її кожному появленні додому пізно. Мене мама відпускала у шістнадцять років та не боялась за мене, хоча я в такі пригоди встрягав, що мама про них ні сном ні духом не знала і досі не знає. Батьки Леськи бояться за неї, але ж біля неї є я, тому я її захищу, якщо це буде потрібно.

Ми зайшли у номер та почали цілувати один одного. Номер не стали роздивлятись, бо скучили один за одним. Ми зразу опинились у ліжку. Я обіймаю свою маленьку, о як я за цим скучив. В її квартирі неможливо бути розкутим, бо у сусідній кімнаті її батьки, а тут я можу бути повністю розкутим біля своєї Олеськи. Я у неї закоханий. Коли вона приїхала до мене у серпні, я був просто щасливим, бо побачив її. Моя мама дивилась на нас та весь час посміхалась. І я впевнений, що вона не раз ще розмовляла про нас з тіткою Аліною. Вони напевно на третьому небі від щастя, що ми з Олесею разом.