Вересень.
Олеся.
Три тижні тому почалось навчання. Весь вільний час провела у селі. Після екзаменів приїхала у село. Мама та тітка Поліна вже знають про нас, тому не були проти. Тітка Поліна навіть нічого не казала, коли я залишалась ночувати в Івана.
А зараз мені сумно, я тут, а мій коханий у селі. Три тижні розлуки, я за ним дуже скучила. Сьогодні знову лекції. Рука так болить, треба весь час писати. Та радує одне після пар ми з дівчатами, Зоєю та Нікою йдемо у клуб. У нас було чотири пари, чотири нудних лекції. Ми йдемо на вихід з інституту.
- Леська, що така задумлива?
- Хочу у село, до Івана — сказала я сумно
- На вихідних поїдеш
- Так, але ж до вихідних ще дожити треба, попереду ще чотири дні
- Він теж, мабуть, сумує за тобою
- Я впевнена у цьому — вийшли з інституту.
- Ну, що куди ми зараз?
- Не знаю, хочу випити
- Щоб не думати про Івана?
- Це не допоможе
- Почекай, Лесько, це не твій хлопець стоїть — я повернулась назад та побачила свого коханого.
- Так, це він — сказала швидко я та побігла до нього. Побігла не дивлячись, що у мене туфлі на шпильках. Я кинулась йому в обійми. Стрибнула на нього обіймаючи його пояс ногами. Ми поцілувались.
- Я скучив — прошепотів він мені на вухо.
- Я теж — стала на асфальт, побачила, що в його руках великий букет червоних троянд. Коли бігла до нього, цього не помітила, бачила лише його.
- Це тобі, маленька — я взяла цей букет
- Дякую
- Познайомиш мене зі своїми подругами?
Ми підійшли до них. Вони стоять, дивляться на нас та посміхаються.
- Яка ви гарна пара — сказала Ніка
- Це правда. Іване, познайомся це Вероніка, а це Зоя. Вони мої подруги...
- Однокласниці, подруги, а тепер ще одногрупниці
- Ого — Іван був здивований
- Ну, ми, мабуть, підемо
- Так, ми розуміємо. А ми з Нікою підемо в клуб
- Як завжди — я почала сміятись
Ми з Іваном пішли у сторону зупинки. Він весь час тримав мене за руку.
- Навіть не запитаєш чому я приїхав?
- Ні. Я, здається і так знаю відповідь
- Так, я не зміг ще чекати чотири дні до нашої зустрічі. Їдемо додому чи як?
- Пропоную піти пообідати
Я не здивована, що він до мене приїхав, але так несподівано. Я не очікувала його побачити саме сьогодні. Ранок почався не дуже, але щось мені підказує, що вечір пройде дуже добре. Ми зайшли у ресторан, в якому з дівчатами завжди обідаємо, проводимо час за келихом червоного вина. Нас офіціант посадив за столик біля вікна та дав чотири меню, два з алкогольними напоями.
- Будеш пити щось з алкоголю?
- А ти вже п’єш алкогольні напої?
- По-перше, п’ю, а по-друге, як ти там казав “Не гарно відповідати питанням на питання”
Іван почав сміятись.
- Пам’ятаю це. То що будемо пити?
- Я пропоную червоне вино. Ми з дівчатами його тут завжди п’ємо
- Часто тут буваєте?
- Два чи три рази в тиждень, сидимо розмовляємо за келихом вина
- Зрозуміло
Ми замовили страви та вино. І поки чекали наше замовлення ще розмовляли. Іван на мене уважно дивився весь час. Дивився так, аби запам’ятати.
- Чарівно виглядаєш — сказав він, чим зробив на моєму обличчі посмішку.
- Дякую
Іван.
Вирішив приїхати у Київ до своєї Леськи, не попередивши її. Про мій приїзд знали усі, окрім самої Олесі. Сказав, щоб всі мовчали. Перед тим як поїхати в інститут до своєї маленької завіз свої речі до неї у квартиру. Тітка Аліна була дуже рада мене бачити та і дядько Андрій теж, він тато Олесі. І на скільки я зрозумів, він повернувся з відрядження три тижні тому.
Купив по дорозі букет червоних троянд, не знаю які квіти подобаються Олесі, тому червоні троянди безпрограшний варіант. Все думав, а, що я буду їй казати, коли побачу. А вийшло якось саме собою. Сказати, що я за нею скучив було достатньо. А я дійсно за нею дуже скучив. І за ці тижні, які ми не бачились Олеся якось змінилась. Я її роздивився, коли вона до мене бігла. Олеся одягнена у чорний костюм, але на ній не штани не спідниця, а шорти, туфлі на шпильках, волосся зібране у колосок, а на обличчі мінімум макіяжу. А парфум вона кардинально змінила. Він тепер не різкий, а легкий та приємний. І губи як завжди малинові. Мені вона така дуже подобається.
Я сиджу навпроти неї та все надивитись на неї не можу. Хочу запам’ятати її.
- Завтра багато пар?
- Дві, але я на них не піду — нам принесли страви, ми почали їсти.
- Через мене?
- Так
- Це не правильно пропускати пари
- А, якщо я хочу побути з тобою? Ці пари нудні, а конспекти я можу у дівчат переписати
- Ех, Леська. Ну, добре. Екскурсію мені проведеш
- Із задоволенням
- Добре знаєш це місто?
- Пфф... Я тут виросла, тому так. До речі, якщо ти не втомлений з дороги та взагалі, можемо сходити в нічний клуб
- Заманливо, звичайно я погоджусь. Хочу побачити місцеві нічні клуби
- О, я тобі обіцяю, що тут все набагато краще та цікавіше, ніж у селі
- Я тобі вірю
Після обіду ми гуляли містом, побували у центрі, а після поїхали у нічний клуб. Ми зайшли у клуб та пішли до барної стійки, Олеська вже була у цьому клубі, тому все тут знає. Ми випили по коктейлю. Леська подивилась на мене.
- Пішли потанцюємо! — у клубі занадто голосно, тому довелось голосно говорити
- Я не танцюю!
- А я й не питаю! — вона потягнула мене за руку та витягла на танцмайданчик. Почала танцювати навкруг мене. Я почав сміятись.
- Не стій, давай потанцюй зі мною!
Вона взяла мене за руку. Мені нічого не залишалось як танцювати разом з нею. У нічних клубах міста набагато цікавіше, це у клубах села можна тільки напитись та й все.
Ми прийшли додому пізно. Було далеко за північ. Навшпиньках зайшли у кімнату Олесі та лягли спати.
#6247 в Любовні романи
#2526 в Сучасний любовний роман
#1531 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 19.01.2024