19 глава "Зустріч"

Вересень.

Олеся.

Три тижні тому почалось навчання. Весь вільний час провела у селі. Після екзаменів приїхала у село. Мама та тітка Поліна вже знають про нас, тому не були проти. Тітка Поліна навіть нічого не казала, коли я залишалась ночувати в Івана.

А зараз мені сумно, я тут, а мій коханий у селі. Три тижні розлуки, я за ним дуже скучила. Сьогодні знову лекції. Рука так болить, треба весь час писати. Та радує одне після пар ми з дівчатами, Зоєю та Нікою йдемо у клуб. У нас було чотири пари, чотири нудних лекції. Ми йдемо на вихід з інституту.

- Леська, що така задумлива?

- Хочу у село, до Івана — сказала я сумно

- На вихідних поїдеш

- Так, але ж до вихідних ще дожити треба, попереду ще чотири дні

- Він теж, мабуть, сумує за тобою

- Я впевнена у цьому — вийшли з інституту.

- Ну, що куди ми зараз?

- Не знаю, хочу випити

- Щоб не думати про Івана?

- Це не допоможе

- Почекай, Лесько, це не твій хлопець стоїть — я повернулась назад та побачила свого коханого.

- Так, це він — сказала швидко я та побігла до нього. Побігла не дивлячись, що у мене туфлі на шпильках. Я кинулась йому в обійми. Стрибнула на нього обіймаючи його пояс ногами. Ми поцілувались.

- Я скучив — прошепотів він мені на вухо.

- Я теж — стала на асфальт, побачила, що в його руках великий букет червоних троянд. Коли бігла до нього, цього не помітила, бачила лише його.

- Це тобі, маленька — я взяла цей букет

- Дякую

- Познайомиш мене зі своїми подругами?

Ми підійшли до них. Вони стоять, дивляться на нас та посміхаються.

- Яка ви гарна пара — сказала Ніка

- Це правда. Іване, познайомся це Вероніка, а це Зоя. Вони мої подруги...

- Однокласниці, подруги, а тепер ще одногрупниці

- Ого — Іван був здивований

- Ну, ми, мабуть, підемо

- Так, ми розуміємо. А ми з Нікою підемо в клуб

- Як завжди — я почала сміятись

Ми з Іваном пішли у сторону зупинки. Він весь час тримав мене за руку.

- Навіть не запитаєш чому я приїхав?

- Ні. Я, здається і так знаю відповідь

- Так, я не зміг ще чекати чотири дні до нашої зустрічі. Їдемо додому чи як?

- Пропоную піти пообідати

Я не здивована, що він до мене приїхав, але так несподівано. Я не очікувала його побачити саме сьогодні. Ранок почався не дуже, але щось мені підказує, що вечір пройде дуже добре. Ми зайшли у ресторан, в якому з дівчатами завжди обідаємо, проводимо час за келихом червоного вина. Нас офіціант посадив за столик біля вікна та дав чотири меню, два з алкогольними напоями.

- Будеш пити щось з алкоголю?

- А ти вже п’єш алкогольні напої?

- По-перше, п’ю, а по-друге, як ти там казав “Не гарно відповідати питанням на питання”

Іван почав сміятись.

- Пам’ятаю це. То що будемо пити?

- Я пропоную червоне вино. Ми з дівчатами його тут завжди п’ємо

- Часто тут буваєте?

- Два чи три рази в тиждень, сидимо розмовляємо за келихом вина

- Зрозуміло

Ми замовили страви та вино. І поки чекали наше замовлення ще розмовляли. Іван на мене уважно дивився весь час. Дивився так, аби запам’ятати.

- Чарівно виглядаєш — сказав він, чим зробив на моєму обличчі посмішку.

- Дякую

Іван.

Вирішив приїхати у Київ до своєї Леськи, не попередивши її. Про мій приїзд знали усі, окрім самої Олесі. Сказав, щоб всі мовчали. Перед тим як поїхати в інститут до своєї маленької завіз свої речі до неї у квартиру. Тітка Аліна була дуже рада мене бачити та і дядько Андрій теж, він тато Олесі. І на скільки я зрозумів, він повернувся з відрядження три тижні тому.

Купив по дорозі букет червоних троянд, не знаю які квіти подобаються Олесі, тому червоні троянди безпрограшний варіант. Все думав, а, що я буду їй казати, коли побачу. А вийшло якось саме собою. Сказати, що я за нею скучив було достатньо. А я дійсно за нею дуже скучив. І за ці тижні, які ми не бачились Олеся якось змінилась. Я її роздивився, коли вона до мене бігла. Олеся одягнена у чорний костюм, але на ній не штани не спідниця, а шорти, туфлі на шпильках, волосся зібране у колосок, а на обличчі мінімум макіяжу. А парфум вона кардинально змінила. Він тепер не різкий, а легкий та приємний. І губи як завжди малинові. Мені вона така дуже подобається.

Я сиджу навпроти неї та все надивитись на неї не можу. Хочу запам’ятати її.

- Завтра багато пар?

- Дві, але я на них не піду — нам принесли страви, ми почали їсти.

- Через мене?

- Так

- Це не правильно пропускати пари

- А, якщо я хочу побути з тобою? Ці пари нудні, а конспекти я можу у дівчат переписати

- Ех, Леська. Ну, добре. Екскурсію мені проведеш

- Із задоволенням

- Добре знаєш це місто?

- Пфф... Я тут виросла, тому так. До речі, якщо ти не втомлений з дороги та взагалі, можемо сходити в нічний клуб

- Заманливо, звичайно я погоджусь. Хочу побачити місцеві нічні клуби

- О, я тобі обіцяю, що тут все набагато краще та цікавіше, ніж у селі

- Я тобі вірю

Після обіду ми гуляли містом, побували у центрі, а після поїхали у нічний клуб. Ми зайшли у клуб та пішли до барної стійки, Олеська вже була у цьому клубі, тому все тут знає. Ми випили по коктейлю. Леська подивилась на мене.

- Пішли потанцюємо! — у клубі занадто голосно, тому довелось голосно говорити

- Я не танцюю!

- А я й не питаю! — вона потягнула мене за руку та витягла на танцмайданчик. Почала танцювати навкруг мене. Я почав сміятись.

- Не стій, давай потанцюй зі мною!

Вона взяла мене за руку. Мені нічого не залишалось як танцювати разом з нею. У нічних клубах міста набагато цікавіше, це у клубах села можна тільки напитись та й все.

Ми прийшли додому пізно. Було далеко за північ. Навшпиньках зайшли у кімнату Олесі та лягли спати.