18 глава "Іспит"

Олеся.

Ми їдемо додому. В салоні машини тиша. Мама уважно дивиться на дорогу, а я дивлюсь у вікно та ледь не плачу. Намагаюсь стримувати сльози.

- Олеся — порушила тишу мама — ти дійсно хотіла поїхати додому? На стільки все не подобалось?

- Так. Ти мене навіть не запитала чи хочу я їхати у це село

- Але ж зараз не жалкуєш, що ти там була?

- Вже ні, але жалкую, що ми їдемо з села — я повернулась до мами, вона побачила, що я плачу

- Ти закохалася — мама посміхнулась

- Очевидно чи не так?

- Видно, що закохалася, але не переймайся у серпні зможеш побачити Івана

- Обіцяєш?

- Обіцяю. І не плач, у вас завжди є можливість поговорити, не дарма ж винайшли телефони

Цими словами вона мене заспокоїла.

- До речі, у кінці серпня тато повертається додому

- Ну, нарешті, я вже за ним скучила

- Я теж... — мама зітхнула — я теж за ним дуже скучила

Приїхали додому. Тут все як завжди. За місяць нічого не змінилось. Знову знайома мені кімната. Я поклала речі та впала на ліжко. Цікаво, а що там робить Іван?

Два тижні потому.

Вечір перед іспитом.

Я подзвонила Івану по відеодзвінку. Він зразу мені відповів.

- Маленька, а, чому ти плачеш? — він почав з головного, бо я дійсно в цей час плакала.

- На те є дві причини

- Можна поцікавитись, які?

- Перша, я так сумую за тобою, що словами не описати

- Я теж за тобою сумую. А друга?

- А ще плюс я хвилююсь. Я невпевнена, що завтра все буде добре на цьому іспиті

- Ти ж знаєш, що все добре вивчила. Пам’ятаєш я перевіряв твої відповіді. Вони всі були правильні, тому Лесько, зберись! Я впевнений, що все буде добре

- Мені б твою впевненість — я шморгнула носом

- І пам’ятай, я тримаю за тебе кулачки — він посміхнувся — а зараз заспокойся та лягай спати

- Добре

- Люблю тебе — він послав мені повітряний поцілунок. А ось це я від нього почула вперше. І я дійсно можу відповісти йому тим же.

- А я тебе — і також послала йому повітряний поцілунок

- Подзвониш мені після іспиту, розкажеш все — він поклав слухавку.

Після розмови з коханим, я лягла та зразу заснула. Іспит завтра о десятій ранку, треба виспатись та зібратись з думками.

Ранок. Мене розбудила мама та нагадала, що іспит вже скоро. А я такий хороший сон бачила, але ех... треба вставати. Зібрались ми з мамою напрочуд швидко. Мама мене повезла до інституту. Приїхали швидко, бо не було заторів, що дивно.

- Успіху, доню

- Дякую

- Чекаю тебе у кав’ярні біля інституту

Я вийшла з машини та пішла до будівлі інституту, пройшла натовпи. Можливо це абітурієнти, так само як і я. Нас впустили в приміщення та сказали куди йти. Всі в одну аудиторію звісно не помістились, тому їх було декілька. Я була в аудиторії з Нікою та Зоєю. Вони також вступають в цей інститут. Нам роздали завдання, я почала його читати. Мг... тут чотири завдання. Перше, відповісти на питання “так” або “ні”, друге, вибрати правильну відповідь, третє, написати розгорнуту відповідь на три питання та четверте, написати декілька речень від себе “Чому я хочу вчитися на цій спеціальності?” Я роздивилась всі питання та зрозуміла, що у білеті мова йде тільки про українську кухню. Тому відповідати мені було легко, адже ці питання не були для мене складними.

Здала роботу та вийшла з інституту, бо тут мені більше робити поки що нічого. Дістала з сумочки телефон та подзвонила Івану, так як він і просив.

Іван.

Леська вчора подзвонила вся у сльозах. Дві причини її сліз почув. Перша мені знайома, бо теж дуже сумую за Олеською. А друга мені теж була знайома після школи. Я теж тоді нервував, але не плакав як Леся. Було б дивно, якби я плакав. Заспокоїв Олесю та в кінці сказав ті слова, які хотів сказати ще тоді, коли ми прощались. І я дійсно кохаю це, на перший погляд, нестерпне дівчисько, але вона зовсім не така. Вона моя вразлива кохана дівчинка. Вона відповіла мені тим же, що кохає мене. А ось правдиві ці слова я не знаю. Приїде сюди тоді зрозумію.

Ці два тижні як ціла вічність. Мене вбиває той факт, що я не можу до неї доторкнутись та не відчути її смак малини на своїх губах. Але, що радує так це її постійні дзвінки мені. Ми бачимось з нею тільки так. Я вже чекаю миті на її приїзд сюди.

Я зараз вже на роботі, моя робота почалась як три години тому. В цей час я знаходжусь у кабінеті. Почув вібрацію телефону, швидко дістав телефон з кишені штанів. Це дзвонить моя Леська. Я швидко відповів їй.

- Привіт, маленька. Як іспит?

- Привіт. Нормально, всі питання були мені знайомі — я побачив її посмішку

- Так це ж добре. Коли будуть результати?

- Завтра о п’ятій вечора

- Добре. Я сподіваюсь, що у тебе буде високий бал

- Я теж на це сподіваюсь. А ти що?

- Я як завжди на роботі. Ось видалась вільна хвилинка, вирішив каву попити

- О, то я вчасно подзвонила?

- Так

- Слухай, я попрошу у мами, щоб вона мене відвезла до тебе у село, на наступний день як дізнаюсь свій результат з іспиту

- О, я буду тільки рад тебе побачити раніше. Візьму відпустку

- Тільки коли я приїду

- Добре, маленька. Ну, все мені вже час, бо кличуть

- Так, я розумію, а я піду до мами, бо вже, мабуть, що зачекалась. Кохаю тебе

- А я тебе

Вона поклала слухавку. Це добре, що вона у хорошому настрої. Сподіваюсь, що завтра після п’ятої вечора у неї він покращиться. І вже після завтра я її побачу.