17 глава "Прощання"

Тиждень потому. День від’їзду.

Олеся.

За цей місяць багато чого трапилось, що зовсім не входило в мої плани. Я пам’ятаю як я не хотіла їхати у це село. Думала, що я буду тут робити, бо у селі нудно. До приїзду сюди у мене були саме такі думки. Два тижні я була не у настрої, щоб щось робити та нормально розмовляти. А зараз я не хочу звідси їхати. Тут класно, у мене з’явився чудовий хлопець, який два тижні терпів мій огидний характер, а тепер треба їхати. І це сумно, бо тут я вже щаслива, а приїду додому мені буде сумно, а ще й ці чортові вступні іспити. Ненавиджу це, сподіваюсь лиш на одне, що приїду сюди у серпні.

Речі я вже склала та вже й моя мама тут, щоб мене забрати. Вона вирішила з тіткою Поліною все ж посидіти за чашкою кави. А ми з Іваном в цей час пішли у наше таємне місце. Ми стоїмо посеред кімнати обіймаючи один одного.

- Я так не хочу, щоб ти їхала

- Я теж не хочу їхати — я поцілувала Івана у губи.

- Але признаюсь, що спочатку рахував дні до твого від’їзду

- Серйозно? Закреслював дні в календарі?

- Ні, але думка була. Та зараз я не хочу, щоб ти їхала — сказав Іван, ми почали цілуватись.

За годину ми повернулись додому. З одного боку ми щасливі, що ми разом. А з іншого... я зараз поїду, у нас буде кохання на відстані, відеодзвінки це єдине, що у нас буде. І доторкнутись до коханого я не зможу. Ненавиджу розлуку. Ми зайшли у хату, але не встигли зайти у кухню. Ситуація повторилась, так би мовити, тільки єдине, що наші мами сидять зараз за одним столом. І тепер нам буде не важко застати їх зненацька за розмовою про мене та Івана.

- Давай послухаємо, що вони кажуть — сказала пошепки я

Ми стали за дверима та почули їх розмову.

- Як Олеська тут себе вела? Показувала свій характер?

- А як же. Істерики закатувала, їхати додому хотіла. І мені та Івану нерви потріпала. Іван у мене спокійний взагалі, але Олеся його майже виводила зі стану рівноваги

- О, знаю це. Олеся на це здатна. А зараз вони що?

- Та думаю, знову десь гуляють разом. Типу “ховаються”. Але ж я бачу, що вони для мене виставу влаштовують

- Змовились?

Я не витримала та відкрила двері.

- Ні. Ми просто дізнались дещо цікавеньке

- Думали ми не дізнаємось про ваш план звести нас?

- Звідки ви знаєте?

- Мамо, треба навушники одягати, щоб не було чутно з ким ти розмовляєш

- А так ми чули вашу розмову “Невже наш план скоро здійсниться?”, “Думаю, що так”. Це були ваші фрази якщо я не помиляюсь

- Не помиляєшся, Леська — Іван подивився на наших мам — ну, що ж ваш план спрацював — сказав він та поцілував мене у губи. Мами аж розпливлись у посмішці. Ми сіли до них за стіл.

- Ось я тільки не розумію, чому ви нас раніше не познайомили

- Це була ідея Аліни — здається тітка Поліна вирішила підставити мою маму, щоб відповідала вона.

- Дійсно, ми не хотіли вас знайомити заздалегідь, бо ми знаємо вас добре. Якби ви були знайомі раніше, ви б зараз були як кішка з собакою. Знали один одного добре, тому таких стосунків у вас би не було як зараз

- Але насправді ви були знайомі

- Як це?

- Я з Іваном приїжджали до вас у гості. Коли тобі Олесю, було лише рік. Іван з тобою грався

- І весь час називав маленькою — я подивилась на коханого

- Серйозно?

- Я пам’ятаю, що грався з якоюсь дівчинкою, але навіть подумати не міг, що це Олеся

- Так, це була моя Леська. А після того ви один одного не бачили взагалі

- А ідея познайомити нас у вас коли з’явилась?

- Рік тому здається

- Зрозуміло. Мам, а ти дійсно була у відрядженні?

- І так і ні

- Тобто?

- Я їздила у відрядження всього на три дні

- Ясно — о це й одкровення наших мам, не очікувала такого від них

- Мені теж все ясно. Мам, це все через те, що я виріс разом з тією дівчиною сусідкою. Коли ми виросли і я сказав, що не буду з нею, тому що добре знаю її. Ти вирішила зі мною поступити по-іншому. Як це не красиво. Та з іншої сторони, дякую, що зробила саме так — Іван мене обійняв — і я сподіваюсь ви не будете проти аби Леся приїхала сюди у серпні, після вступних іспитів

- Ми не проти — сказала тітка Поліна

- Так, дійсно, а чому б тобі ще раз сюди не приїхати — мама посміхнулась

- Добре, дякую

- Ну, а зараз нам вже час їхати — після цих слів настрій у мене зник. Ми з мамою склали мої речі у багажник. Мама почала прощатись з подругою. А до мене підійшов коханий та міцно обійняв мене.

- Буду сумувати за тобою

- Я теж, кохана. Але сподіваюсь побачити тебе у серпні

- Обов’язково побачиш. Я приїду як тільки звільнюсь — ми почали цілуватись, не дивлячись на те, що на нас звернули увагу наші мами. Чесно, мені все одно як вони на нас у цю хвилину дивляться, а Івану тим більше.

Іван.

Цей останній тиждень червня був неймовірним. Час проведений з доброю та милою Олесею, це просто клас, а тепер вже з коханою. Ми кожен день гуляли, плавали в озері та багато розмовляли. З кожною її історією, те, що з нею було, вона ставала для мене ще цікавішою. Але місяць закінчився і Леська поїхала у Київ, а я залишився дома, у селі.

Коли ми попрощались, мені стало сумно. Я довго стояв на дорозі та дивився як вони їдуть.

Я зайшов у хату та пішов у кімнату, де жила Леська. Тут досі літає запах її парфум, які мені не дуже подобаються. Вона сказала, що цей парфум обов’язково змінить.

Сиджу та згадую наше спілкування. Перші два тижні нашого спільного проживання під одним дахом. Це було нестерпно, вона дуже мене бісила своєю присутністю. Кожне її слово мене дратувало, але після пікніка та поцілунку все враз змінилось. Ця дівчина мене вразила тим, що з однієї сторони вона така нестерпна, може постояти за себе, її, на перший погляд, неможливо образити. А з іншої сторони вона ніжна, тендітна, добре та вразлива. Я впевнений, що в місті вона з таким характером не пропаде. А зараз їй головне не думати про мене, адже іспити це не жарти. Треба ці іспити скласти на відмінно, щоб вступити туди куди вона хоче. І як вона сказала, мама її не переконає та буде вчитися там де хоче.