14 глава "Ніч розмов"

Іван.

Голова Олесі лежить на моїх ногах. І ми цілуємось. За декілька секунд ми закінчили цілуватись, вона підняла голову та подивилась на мене. Я повалив її на диван. Ми почали пристрасно цілуватись. І раптом вона почала знімати з мене одяг, я своєю чергою почав з неї знімати одяг. Я побачив її без одягу, вона така тендітна, ніжна та дуже красива. У неї ніжне тіло, це відчутно, що вона користується чимось, що робить її шкіру такою ніжною. Я вже і забув як це доторкатись до оголеної дівчини. Це дуже приємно. Ми не довго цілувались, бо перейшли до головного. Наші тіла зблизились. Ці декілька хвилин були наче вічністю для мене. Якже вона мене дратувала, хотів від неї пошвидше здихатись, а тепер ось вона зі мною тут. Ми цілуємось і я таки повинен визнати, що вона класно цілується. І мені дуже хочеться бути біля неї весь час. І зовсім не хочу, щоб вона їхала.

Ми одягнулись та просто лежимо на дивані. Я обіймаю свою маленьку, а її голова лежить на моєму плечі.

- Олесю, мені так добре з тобою. Ти взагалі чудова, хоча характер нестерпний

- Згодна... Мені з тобою теж добре — вона мене обійняла — ти знаєш про моє особисте життя, а я про твоє нічого не знаю, розповіси трохи

- Що розповісти?.. У мене у школі була дівчина. На випускному я побачив як вона цілується з іншим. Так і розлучились. Я тоді через це напився так, що на наступний ранок нічого не пам’ятав. А після у мене нікого не було. Але знаєш, я не шкодую про це, адже якби я був з нею...

- Я б була для тебе байдужою

- Саме так, але зараз...

- Ти теж мені не байдужий — перебила мене Олеся, а після поцілувала у губи.

- Знаєш, що мені хлопці сказали у перший день як побачили тебе?

- Що?

- Що я буду дурнем якщо ми з тобою не будемо разом. І вони таки праві

- Це точно — я підняв голову

- Що?

- Був би дурнем, якби не відповів на мій поцілунок

- Ти права... а котра зараз година?

Леся подивилась на годинник, який світиться у неї на руці.

- Вже одинадцята — вона підскочила

- Чого ти?

- Твоя мама нас не шукатиме?

- Я сказав їй, що ми в Антона, а там я засиджуюсь до ночі, тому все добре. А якщо що, то він нас не видасть. У цьому я впевнений на сто відсотків, бо прикриваємо один одного якщо це треба

- Добре — Олеся знову лягла біля мене — ти будеш завтра вільний?

- На жаль треба йти на роботу... але після роботи я буду весь час з тобою

- Добре. А о котрій робота починається?

- О десятій, а закінчується о шостій

- Тобто після шостої ти мій — я почав сміятись з її слів.

- Так, маленька — я обійняв Олесю ще міцніше та почув її сопіння. Напевно, що додому ми сьогодні не йдемо. Мама швидше за все спить, Олеська заснула. Я обережно встав, щоб не розбудити її, взяв плед, ліг та вкрив нас. І сам заснув. Це вперше за шість років я знову засинаю, обіймаючи дівчину. Вже скучив за цим. І кого ж я ще плюс обіймаю? Ця дівчина Олеся, яка на мене що і робила кричала, косо дивилась та при кожному моєму слові закатувала очі. А зараз лежить у моїх обіймах. Як же за короткий час у нас змінились стосунки з таких нестерпних до романтичних. І останні мені подобаються. Дівчину як Олеся ще пошукати треба. Дівчина з характером, може будь-кого поставити на місце. Я в цьому впевнився на сто відсотків, коли побачив виставу під назвою “Олеся та її колишній”. Ще й при цьому вона дуже красива, тендітна і по-своєму цікава. Захоплюється малюванням та поки не стримала свою обіцянку навчити мене малювати. Нагадаю про це їй завтра, сподіваюсь, що не відмовить мені. Загалом, що я можу сказати про Олеську так це те, що я в неї закохався.

Я прокинувся о восьмій, Олеся ще досі спить. Це не дивно, вона ж зазвичай спить до дванадцятої, але сьогодні я її розбуджу, адже ми не дома.

- Олеся, вставай — сказав я та доторкнувся до неї.

- Відстань — вона мене штовхнула

- Вставай, нам треба йти додому, прийдемо там поспиш

- А ми не дома? — після її слів я почав сміятись

- Ні, тому вставай та гайда додому. У мене через дві години робота починається

- Ех, встаю — вона повернулась на спину та протерла очі, а після розплющила їх — я так розумію додому ми вчора не дійшли

- Не дійшли. Ти заснула

Ми встали, одягатись не довелось, бо спали в одязі. Вийшли з хатинки та пішли додому. Мама на диво нічого не питала. Не питала де ми були, “чому так довго засиділись у мого друга”. А якби знала, то думаю, що відреагувала нормально, адже її розмова з мамою Олесі не просто так була про нас. У них напевно, що був такий план з самого народження Олесі. І ось їй виповнилось вісімнадцять та школу закінчила, тому можна зводити. Тільки я не розумію одного. Чому вони не познайомили нас раніше? Ось це загадка, а може у них саме такий план і був познайомити нас у такому віці. Наших мам не зрозуміти, особливо їх божевільну логіку, а про їх фантазію я взагалі мовчу.

Олеся.

Я прокинулась в обіймах Івана. Згадати ті відчуття це дуже приємно. Знову чоловічі обійми, мені вони подобаються, у них я відчуваю себе у безпеці. Не думала, що я ось так зміню думку про Івана, що перший наш раз був з мого бажання. Я так подумала, а навіщо тягнути? Ми й так багато часу витратили на все що завгодно окрім на те, що треба було. І треба надолужити згаяний час. Адже не дивлячись яка я б на нього була зла, як я на нього кричала, як він мене б не дратував, він мені подобався. А я йому трохи потріпала нерви, хоча на скільки я зрозуміла, що він спокійний, це я дуже запальна. І він терпів мій такий нестерпний характер. Якщо чесно мені соромно.

Ми вийшли з хатинки та пішли додому. І я подумала, а що якщо я повернусь сюди та зроблю цю хатинку затишнішою? Напевно, що так і зроблю. Щоб у тій хатинці було ще більш приємніше знаходитись.

Ми прийшли додому, тітка Поліна на нас подивилась та посміхнула, але нічого не питала. Я пішла у свою кімнату, вирішила трохи подрімати, а Іван пішов збиратись на роботу.