13 глава "Ох, ці ж мами"

Іван.

Я запросив Лесю на прогулянку, ми йдемо вулицею. Думаю, що покажу їй ще одне озеро яке трохи далі від того на яке ми ходили. Та озеро відрізняється тим, що за ним ніхто не доглядає, по суті воно виглядає як болото. Ми йдемо, Олеся зірвала якусь квітку та тримаючи її в руках, крутить її туди сюди.

- А ти сказала не просто так про почуття?

- Тобі цікаво чи у мене до тебе вони є?

- Так

- Тоді почнемо з самого початку — вона подивилась на мене — спочатку ти мені не подобався аж ніяк. Настирливий, казав “допоможи”, “покажи, що дивишся” і так далі. Та після, я зрозуміла, що ти не такий як показався мені, на перший погляд

- І який же я?

- Ти взагалі добрий, чуйний... врятував мене — вона посміхнулась

- Ти зараз кажеш про клуб?

- Саме так... і казав правду, а я дурепа, що не послухала тебе

- Нічого буває

- Пробач мені за все, що було між нами до цього моменту — ми стали, вона доторкнулась своєю ніжною долонею до мого обличчя, а після ми почали цілуватись.

У неї приємні та ніжні поцілунки зі смаком малини. Це схоже її губна помада.

- А яка я була, на перший погляд, тобі?

- Дуже агресивна, вся так на пафосі — вона почала сміятись — а що мені найбільше не сподобалось, це твій парфум. Він був занадто...

- Тому я перестала ним користуватись та одягатись пристойніше

- Ну про твій купальник я взагалі мовчу

- Ахах, це єдиний, який у мене є. Але ж інфаркт ніхто не отримав

- Мої друзі майже отримали. Дивились так, ніби дівчину ніколи не бачили

- Я це помітила

Ми підійшли до “озера”. Воно таке брудне, що просто жах. Я з Олесею посиділи на траві, поговорили. І, так ми вже пара. Олеся це не заперечує.

Повернувшись додому, ми не встигли зайти у кухню, куди зазвичай йдемо, почули розмову моєї мами та тітки Аліни. Ми не стали заходити на кухню, бо почули, що вони розмовляють про нас.

- Як там моя Олеська?

- Добре, практично весь час гуляє з Іваном

- Серйозно?

- Так

- Невже наш план скоро здійсниться?

- Думаю, що так. Ходять обидва загадкові, погляди як у закоханих, але все заперечують

- Думаю, що прийде час і вони нам розкажуть, що зустрічаються

- І все буде як ми хочемо

Я подивився на Олесю. Вона стоїть з відкритим ротом та здивованим обличчям. У мене вираз обличчя не краще. Цікаво, а тітка Аліна і справді у відрядженні?

- Пішли звідси — сказала пошепки Олеся — мені треба подихати свіжим повітрям

- Мені теж

Ми вийшли на вулицю. Вдихнули свіже повітря та тільки потім прийшли до тями.

- Це було спеціально — сказав я

- Ох, ці ж мами. Я й подумати не могла, що вони на таке здатні

- Я теж. І у них все вийшло

- І все одно давай поки не казати їм. Не дамо їм шансу радіти

- Точно... слухай у мене є ідея

- Яка?

- У мене є місце, де ми можемо потайки зустрічатись. А дома поводитися як і завжди

- Я буду агресивною, а ти будеш байдуже на мене дивитись? Будемо робити все те, що ні мені, ні тобі не подобається

- Такий варіант мені подобається, але не перегинай палку, бо я вже знаю, що ти можеш зробити

- Постараюсь — ми почали сміятись — бити тебе я не буду, якщо ти про це. То колишній сам винен у тому

- Так, він заслужив на той удар

Після цієї розмови ми дійсно почали поводитися як говорили. Мама була у шоку, бо тільки що добре говорили між собою, а тут таке диво. Олеся мене декілька разів послала. Я думав хоч би не засміятись від її дій.

Олеся.

Мені Іван дійсно подобається. Він протилежність Ігорю... повна протилежність. Такого хлопця як Іван пошукати ще треба, але я випадково його знайшла. І так, я дійсно захотіла його поцілувати, тому це зробила, а при колишньому це було просто клас. Я подивилась на вираз обличчя Ігоря, мені стало так приємно коли він скривився, а ще більше сподобався вираз обличчя коли він скривився від болю. А Іван та його друзі були у шоку. Їх вирази обличчя неоціненні. Я дізналась, що Івану не подобалось в мені, хоча кому може сподобатись агресивність та погані слова в його сторону, звичайно ж нікому. Я це зрозуміла тоді коли Іван почав зі мною так розмовляти. Мені плакати хотілось від таких слів. Іван мене схоже змінює. Моя агресивність потрохи зникає, зрозуміла, що зовнішній вигляд повинен бути інакшим. Парфум тим більше. А його таємне місце це просто клас. Ми пішли туди після того, як відійшли від маминих слів. Іван привів мене у якийсь будинок. Іван сказав, що він сам колись його побудував, ховався там від мами. Коли був підлітком, коли сварився з мамою, то йшов сюди. А головне, те, що про цю хатинку тітка Поліна досі не знає і, як на мене, це добре.

Ми зайшли у хатинку, я її роздивилась. В середині все так охайно. Є стіл на якому стоїть гасова лампа, бачила такі тільки по телевізору. У хатинці ще два стільці, маленький диванчик і столик на якому стоїть радіо.

- Красиво

- Тобі дійсно подобається?

- Так

- Це ще не все

- У якому сенсі не все?

- Є задній дворик — Іван відкрив двері, ми вийшли з хатинки. Я побачила дворик, де стоїть також два стільці, зі всіх сторін ростуть кущі — ось там починається ліс

- Ліс? — з острахом запитала я.

- Не хвилюйся, вовки та ведмеді там не водяться, максимум лисиці та кролі

- Фух — я видихнула. Ми зайшли у хатинку.

- Ось тут ми можемо проводити час — Іван сів на диван та сказав, щоб я лягла йому на коліна. Я так і зробила.

- Це все звичайно добре, але ж я через вісім днів їду у місто — сказала засмучено я.

- Так, це не весело

- Але, я приїду до тебе після екзаменів, якщо ти не проти — я подивилась на Івана.

- Я буду рад тебе бачити — він нахилився та поцілував мене у губи.